ХУДОЖНІЙ ПРОСТІР В УКРАЇНСЬКІЙ СОНОРИСТИЦІ (МУЗИЧНИЙ АВАНГАРД 1960-Х РОКІВ)

Анотація

Мета статті. Стаття присвячена виявленню просторових моделей в сонорних композиціях, застосованих у музичних творах українських авторів 1960-х років. Композиційні новації, пов’язані із зміною світоглядних парадигм в другій половині ХХ століття, відбилися в кардинальній зміні лексики і музичного синтаксису, що потребують дослідження. Методологія заснована на застосуванні міждисциплінарного, системного та інтонаційного аналізів у дослідженні заявленої проблематики. Наукова новизна полягає в намаганні конкретизувати поняття простору і художнього простору в музичній творчості і визначенні в музиці українських авторів композиційних моделей, які відповідають новітнім концепціям світоустрою. В запропонованій проблематиці виявилися суміщеними одночасно три поняття, кожне з яких є системоутворюючим в пов’язаному з ним комплексі проблем – простір, художній простір, сонористика. Додатковий компонент, що не спрощує ситуацію, а навпаки, підсилює складність перетинань і взаємовпливів між означеними парадигмами – це феномен української музики 1960-х років. Висновки. Запропонована аспектуалізація дає можливість поглибити уявлення про сутність сонористики як одного з кардинально новітніх способів композиційного мислення, відповідного глибинним змінам у формуванні нового бачення світу сучасним митцем. Зазначено, що багатовимірність, концептуальність, варіативність композиційної логіки становлять якості новітнього художнього мислення. Ущільнення та розрідження музичного простору засобами сонористики формують різні концептуальні конфігурації музичного твору, його різні конфігурації, як-от: сингулярність, розрядження, певний ритм пульсацій, усвідомлення звуку як речовини чи субстанції, що може набувати різної значущості в полісонорних засобів – ці якості, як і багато інших, стають проявами нових парадигм музики як способу художнього мислення. “Ландшафти слуху” (Т. Адорно) доповнюються новими “ландшафтами” звукового простору сучасної композиції.