TY - JOUR AU - Svetlana Murza PY - 2019/10/23 Y2 - 2024/03/28 TI - ДИРИГЕНТСЬКИЙ ЖЕСТ ЯК ОБ’ЄКТ СЕМІОТИЧНОГО АНАЛІЗУ JF - Музичне мистецтво і культура JA - Музичне мистецтво і культура VL - 1 IS - 29 SE - ІСТОРІЯ ТА ТЕОРІЯ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА І КУЛЬТУРИ DO - https://doi.org/10.31723/2524-0447-2019-29-1.4 UR - http://music-art-and-culture.com/index.php/music-art-and-culture-journal/article/view/470 AB - Мета роботи. У статті досліджуються передумови та механізм перетворення жесту-знаку на жест-образ у диригентському мистецтві. Методологія дослідження. У статті використовуються компаративний, естетико-культурологічний, музикознавчий методи в їх єдності. Наукова новизна статті виражається у виявленні семіологічних аспектів диригентського жесту у специфіці музично-мовних параметрів. Мова диригування розглядається з точки зору аналізу його одиниці – знака-жесту – на основі єдності інтерпретативних принципів музичного виконавства і семіології. Висновки. Диригентське мистецтво, як самостійний вид музичного виконавства, втілює в інтерпретаційному процесі найвищу ступінь узагальнення, абстрагування і спрямування з матеріального до ідеального. Ініціація єдиного складного процесу трансляції музичного смислу цілим колективом інтерпретаторів-інструменталістів із метою результуючої «нової інтерпретації» вимагає специфічних засобів комунікації з останніми, що призводить до створення специфічної, але універсально зрозумілої оркестрантам мови диригування. Диригентські жести, символізуючи темброво-звукові образи в їх динаміці, в хронотопічному процесі становлення музичної думки, ідеї перетворюють технічні знаки-засоби диригентської техніки на виконавський диригентський текст твору, а жести-знаки – на жести-образи. Специфіку тут становить вторинність звукоутворення і ведення звуку, які диригент формує опосередковано, використовуючи професійну жестову мову. При цьому інтерпретативна (ідеаційна) і технологічна (матеріалізована в музичному інструменталізмі) сторони виконання виходять із диригентських установок, направляються і корегуються ними, виробляючи власну технологію «звучання» рук, власну мову диригування. Саме на такій основі здійснюється «переклад» композиторської мови партитури на диригентську мову жестів і знову – на спільний «виконавський текст» музикантів оркестру. ER -