http://music-art-and-culture.com/index.php/music-art-and-culture-journal/issue/feed Музичне мистецтво і культура 2020-11-12T14:44:01+02:00 Editiors visnyk.music@gmail.com Open Journal Systems <p style="text-align: justify;">Науковий вісник Одеської національної музичної академії імені А.В. Нежданової «Музичне мистецтво і культура» присвячений висвітленню актуальних історичних, теоретичних та загально-гуманітарних проблем музикознавства, питань музичної культурології та естетики, сучасних концепцій музичної освіти, теоретичних засад та методичних принципів підготовки музикантів-виконавців. Збірник містить статті українських науковців, що представляють різні регіональні музикознавчі та музично-культурологічні школи. Дане видання призначене для фахівців мистецтвознавчої галузі, викладачів та студентів вищих навчальних закладів музичного мистецтва і культури.<br><span style="color: #000000;">Тематика видання зумовлена актуальними проблемами та сучасними концепціями музикознавства, музичної культурології, музичної естетики.</span></p> <p style="text-align: justify;">На підставі Наказу Міністерства освіти і науки України&nbsp;<a href="https://mon.gov.ua/ua/npa/pro-zatverdzhennya-rishen-atestacijnoyi-kolegiyi-ministerstva-vid-2-lipnya-2020-roku">№ 886 від 02.07.2020 р. (додаток 4)</a>&nbsp;збірник включено до Переліку наукових фахових видань України&nbsp;<strong>категорії «Б»&nbsp;</strong>у галузі мистецтвознавства (025&nbsp;«Музичне мистецтво»).</p> <p style="text-align: justify;"><span style="color: #000000;"><span style="text-decoration: underline;"><strong><span style="color: #000000; text-decoration: underline;">ISSN: 2524-0447 (print)</span></strong></span></span></p> <p style="text-align: justify;"><span style="color: #000000;">Наукове видання засноване у 1997 році та публікується щорічно. </span></p> <p style="text-align: justify;"><span style="color: #000000;">Свідоцтво про державну реєстрацію - </span><span style="color: #000000;">КВ № 23356-13196ПР від 24.05.2018<br></span></p> <p style="text-align: justify;"><span style="color: #000000;">Видання включено до міжнародної наукометричної бази&nbsp;<a href="https://journals.indexcopernicus.com/search/details?id=65737" target="_blank" rel="noopener">Index Copernicus International</a>&nbsp;(Республіка Польща).</span></p> <p style="text-align: justify;"><span style="color: #000000;">&nbsp;</span><img src="https://assets.crossref.org/logo/member-badges/member-badge-member.svg" alt="Crossref Member Badge" width="150" height="150"></p> <p style="text-align: justify;"><em><strong>Науковий вісник "Музичне мистецтво і культура" індексується у міжнародній наукометричній базі даних: </strong></em></p> <p style="text-align: justify;"><a title="https://scholar.google.com.ua/citations?user=Q2gs_BcAAAAJ&amp;hl=uk" href="https://scholar.google.com.ua/citations?user=Q2gs_BcAAAAJ&amp;hl=uk" target="_blank" rel="noopener"><em><strong><img src="/public/site/images/admin/гугл_шолар.jpg"></strong></em></a></p> <p style="text-align: justify;"><a title="Бібліометрика української науки" href="http://www.nbuviap.gov.ua/bpnu/index.php?page_sites=journals" target="_blank" rel="noopener"><em><strong><img src="/public/site/images/admin/библиометрика1.jpg"></strong></em></a></p> <p style="text-align: justify;"><em><strong><span style="color: #000000;"><a title="бібліотека імені В.І. Вернадського" href="http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&amp;I21DBN=UJRN&amp;P21DBN=UJRN&amp;S21STN=1&amp;S21REF=10&amp;S21FMT=juu_all&amp;C21COM=S&amp;S21CNR=20&amp;S21P01=0&amp;S21P02=0&amp;S21P03=I=&amp;S21COLORTERMS=0&amp;S21STR=%D0%9670661" target="_blank" rel="noopener"> <img src="/public/site/images/admin/вернадского1.gif"></a></span></strong></em></p> <p style="text-align: justify;">&nbsp;</p> <p style="text-align: justify;"><a href="http://creativecommons.org/licenses/by-sa/4.0/" rel="license"><img style="border-width: 0;" src="https://i.creativecommons.org/l/by-sa/4.0/88x31.png" alt="Лицензия Creative Commons"></a><br>Цей журнал є доступним за&nbsp;<a href="http://creativecommons.org/licenses/by-sa/4.0/" rel="license">ліцензією Creative Commons «Attribution-ShareAlike»&nbsp; 4.0 Всесвітня</a>.</p> <p style="text-align: justify;">Науковий вісник "Музичне мистецтво і культура"<em><strong>&nbsp;</strong></em>дотримується політики відкритого доступу:&nbsp;<a href="http://www.budapestopenaccessinitiative.org/read">Budapest Open Access Initiative's definition of Open Access</a></p> http://music-art-and-culture.com/index.php/music-art-and-culture-journal/article/view/522 ЕЛЕКТРОННА П’ЄСА АЛЬФРЕДА ШНІТКЕ «ПОТІК»: СПЕЦИФІКА ФУНКЦІОНУВАННЯ ЗВУКОВИХ ОБ’ЄКТІВ 2020-11-12T14:36:55+02:00 Nataliia Grigoriivna Danchenko anatasha78@gmail.com <p>Мета роботи – визначення звукових об’єктів, що утворюють музичну тканину електронної п’єси А. Шнітке «Потік», а також виявлення закономірності їх функціонування. Методологія дослідження – структурно-функціональний метод, що дозволяє виявити складові частини барвистих акустичних об’єктів без визначеної висоти, а також встановити їхню роль в організації твору. Наукова новизна полягає в тому, що вперше у вітчизняному музикознавстві висвітлено закономірності створення і роз- гортання звукових комплексів п’єси А. Шнітке «Потік», удосконалено методику аналізу електронних композицій без авторської партитури. У роботі проаналізовано електронну п’єсу А. Шнітке «Потік», розглянуто використані музичні технології, місце твору у спадщині композитора. Наголошено, що п’єса «Потік» майже не висвітлена в науковій літературі внаслідок відсутності загальноприйнятої методики вивчення електронної музики, яка не має авторської нотації. Твір А. Шнітке проаналізовано з позицій спектроморфологічної теорії Д. Смоллі, який пропонує аналітичний апарат для дослідження барвистих співзвуч із невизначеною висотою. Замість традиційної авторської нотації, яка неможлива в умовах вибраного композитором музичного матеріалу, використано сонограму – графічну репрезен- тацію акустичних процесів у координатах частоти і часу. П’єсу А. Шнітке проаналізовано також із позицій функціонального методу дослідження звуковисотної системи, запропонованого Ю. Холоповим. Висновки. Виявлено, що музичний матеріал складається з континуальних звукових мас, які розвива- ються за текстурним принципом, згідно із класифікацією Д. Смоллі. Зазначено, що структурне ядро твору становлять шуми та звукові об’єкти із частково визначеною висотою, локалізовані у вузькому діапазоні. Досліджена органічна єдність матеріалу і форми, яка забезпечується відтворенням природної обертонової структури звуку і перенесенням її закономірностей на композиційний рівень.</p> 2020-03-02T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## http://music-art-and-culture.com/index.php/music-art-and-culture-journal/article/view/523 «ДЖАННІ СКІККІ» ДЖ. ПУЧЧІНІ В РІЧИЩІ ЖАНРОВО-СТИЛЬОВИХ ШУКАНЬ ІТАЛІЙСЬКОГО МУЗИЧНОГО ТЕАТРУ ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ 2020-11-12T14:37:20+02:00 Hanna Andriivna Julay dzulajanna@gmail.com <p>Мета роботи – виявлення поетико-інтонаційних особливостей опери «Джанні Скіккі» Дж. Пуччіні в контексті жанрово-стильової специфіки італійського музичного театру початку ХХ століття і за- гальної еволюції творчості композитора. Методологія дослідження. Методичною базою роботи є куль- турно-історичний підхід у музикознавстві, спадкоємний від Б. Асаф’єва і його послідовників. Водночас для даної роботи вельми суттєвими виявилися також історико-культурологічний та міждисциплінар- ний підходи, що дозволяють виявити закономірність творчої та стильової еволюції музичного театру Дж. Пуччіні в річищі культурно-історичних реалій Італії початку ХХ століття. Наукова новизна роботи визначається її аналітичним ракурсом, що враховує не тільки особливості прояву естетико-стильових настанов творчості Дж. Пуччіні в опері «Джанні Скіккі», а й її жанрову специфіку, сформовану на ос- нові синтезу опери-buffa й середньовічного фарсу. Висновки. «Джанні Скіккі» Дж. Пуччіні являє собою зразок пізньої творчості композитора, що став вагомим складником оперного триптиха композитора та підсумком його музично-театральних шукань і творчої еволюції, спрямованої від веристських драм до камерної опери початку ХХ століття. Поетика твору, з одного боку, формувалася на перетині вікових напрацювань італійської опери-buffa, комедії дель арте, фарсу, з іншого – апелювала до творчого пере- осмислення і відтворення національного літературного надбання – фрагмента з «Божественної комедії» Данте. Гострота і яскравість музичних характеристик героїв і загальної фабули даного твору Дж. Пуч- чіні як найбільш «італійського» з його оперних опусів водночас виявляє зв’язок із жанрово-стильовими пошуками італійської та загалом європейської культури початку ХХ століття, зверненої в рамках типо- логічних якостей неокласицизму до творчого відродження національного культурного надбання минулого.</p> 2020-03-02T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## http://music-art-and-culture.com/index.php/music-art-and-culture-journal/article/view/526 «СУМНОЇ ДРИМБИ ЗВУКИ» Є. СТАНКОВИЧА В АСПЕКТІ ВТІЛЕННЯ НЕОФОЛЬКЛОРИСТИЧНИХ ТЕНДЕНЦІЙ 2020-11-12T14:37:38+02:00 Nadia Bohdanivna Broiako nbroiako@gmail.com <p>Мета роботи – більш детальне вивчення проявів неофольклористичного напряму в камерній творчос- ті Євгена Станковича, виявлення характерних рис цього явища на прикладі його п’єси «Сумної дримби звуки». Методологія дослідження полягає у використанні стильового, аналітичного, узагальнюючого ме- тодів, які дозволяють дослідити специфіку залучення та переосмислення автором фольклорного мате- ріалу. Наукова новизна. П’єса «Сумної дримби звуки» у камерній творчості Є. Станковича є прикладом оригінальної взаємодії нефольклорних рис із сучасними композиторськими прийомами – усе це в комплек- сі втілює особливості індивідуального стилю композитора, виявляє темброво-звукове забарвлення його важливим чинником. Провідною для твору стає ідея етнофонії, що проявляє себе як тембрально-звуко- вий аспект народного інструментування. Етнофонізм п’єси відроджує забуті звучання дримби, наспіви сопілок, закличні інтонації трембіт за допомогою використання суто академічного інструментарію; відтворює особливості строю та прийомів гри на цих народних інструментах. Висновки. У творчості Є. Станковича камерно-інструментальна музика стає однією з найсприятливіших сфер для пошуків неофольклорного напряму. Для композитора неофольклорні тенденції залишаються важливим чинником оновлення художнього змісту та музичної мови його творів. Яскравими прикладами цього служать такі камерні твори Є. Станковича, як триптих «На Верховині» для скрипки та фортепіано, струнний квар- тет, «Українська поема» для скрипки і фортепіано, «Сумної дримби звуки» для віолончелі та фортепіано. В останньому з перелічених творів неофольклористичний аспект стає важливою стильовою ознакою творчого доробку композитора, який поєднує традиційне та новаторське, об’єднує фольклорні інтонації та наспіви з дисонуючими гармоніями, сонористичними засобами. Взаємовпливи народної і професійної творчості стають надзвичайно істотними елементами як для авторського стилю Є. Станковича, так і для сучасної української композиторської школи взагалі.</p> 2020-03-02T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## http://music-art-and-culture.com/index.php/music-art-and-culture-journal/article/view/527 ЖАНРОВІ ОЗНАКИ ПОЛОНЕЗУ В ПОЛЬСЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ ОПЕРІ ХІХ СТОЛІТТЯ 2020-11-12T14:37:53+02:00 Tetiana Oleksandrivna Kaznacheieva itaniamusic@gmail.com <p>Мета роботи. Дослідження спрямовано на розгляд та порівняння особливостей втілення жанрових ознак полонезу в польській та українській опері ХІХ століття. Розглянуто різні варіанти походжен- ня цього танцю. Методологія дослідження складається з поєднання історичного, аналітичного та порівняльного підходів, що надає можливість розширити уявлення про значення жанру полонезу в роз- витку загальної та музичної драматургії оперного твору. Наукова новизна полягає у висвітленні та зіставленні принципів втілення полонезу на прикладі зразків польської та української опери ХІХ сто- ліття. Аналіз втілення полонезу в операх «Галька» С. Монюшка, «Осада Дубно» П. Сокальського та «Тарас Бульба» М. Лисенка дозволяє окреслити спільні варіанти реалізації цього танцювального жанру. Висновки. Розгляд сценічного втілення полонезу в операх XIX століття дозволяє зробити висновок про його значущість у розвитку музичної культури європейських країн. Оскільки полонез яскраво відобра- жає характерні відмінності особливі експресивні риси, які властиві польському етносу, композито- ри використовують його елементи для створення типового, узагальненого образу. Звичні, традиційні для танцю прийоми (темп, тридольність, ритмічний рисунок, тип фактурного викладу) композито- ри трансформують у музично-драматургічні засоби оперного спектаклю, які в результаті формують яскравий, характерний національний образ. Досить часто в операх утворюється синтез хорового і танцювального жанрів: водночас зі звучанням хору оркестр виконує основну тему полонезу. Полонез – унікальний жанр польського танцювального мистецтва, що концентрує характерні ментальні риси, є потужним виразним засобом музичної та загальної драматургії опери та досить часто набуває зна- чення лейтжанру. Ритмічна неповторність, емоційна наповненість жанру полонезу дозволяють йому зберегти свою актуальність у новітніх зразках світового музичного мистецтва.</p> 2020-03-02T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## http://music-art-and-culture.com/index.php/music-art-and-culture-journal/article/view/528 ПОЕТИКА «МУЧЕНИЦТВА СВЯТОГО СЕБАСТЬЯНА» К. ДЕБЮССІ В РІЧИЩІ МІСТЕРІАЛЬНИХ ШУКАНЬ СИМВОЛІЗМУ 2020-11-12T14:38:11+02:00 Alina Vasylivna Semenova semalina7@gmail.com <p>Мета роботи – виявлення поетико-інтонаційної і духовно-смислової унікальності «Мучеництва святого Себастьяна» К. Дебюссі в руслі містеріальних шукань мистецтва символізму. Методологія дослідження має комплексний характер і базується на об’єднанні засад музикознавчого, мистецтвоз- навчого, історико-культурологічного та міждисциплінарного дослідження. Наукова новизна дослі- дження визначена його аналітичним ракурсом, зосередженим на співвідношенні поетики «Мучеництва святого Себастьяна» з духовно-естетичними настановами символізму і французької культури межі XIX–XX століть. Висновки. Рубіж XIX–XX століть у французькій культурі характеризується очевид- ними шуканнями духовної сутності буття, здійснюваними на тлі різноманітних духовно-філософських та стильових систем. Серед останніх суттєве місце належить символізму, показовими ознаками якого є тяжіння до вишуканого метафоризму, сугестивності, містицизму та музикальності, співвідносними, зокрема, з релігійним світосприйняттям. Одним із яскравих зразків відтворення символістської поети- ки в музиці є містерія «Мучеництво святого Себастьяна», що виникла на основі творчого союзу між К. Дебюссі та Г. д’Аннунціо. Містеріально-символістський задум цієї вистави апелює до симбіозу бі- блійних джерел, християнської агіографії (житіє святого Себастьяна), античної міфології (апелювання до образів Аполлона, Адоніса, діви Ерігони), що зумовлює поліжанрову природу твору, у якому органічно синтезовані мелодекламація, танець, спів, сценічна дія й інструментальні епізоди, скориговані заду- мами декорацій і костюмів Л. Бакста, оригінальною хореографією М. Фокіна, організаційним генієм С. Дягілєва і театральним талантом І. Рубінштейн (виконавиця головної ролі). Органіка їх єднання доповнена інтонаційною мовою містерії, що тяжіє до григоріанської монодії та ранніх форм багато- голосся, гетерофонії. У ролі провідного мотиву-символу виступає квінтова інтонація, що виявляє при- четність твору К. Дебюссі до глибинних основ європейської духовно-музичної традиції, її відтворення в межах символістської поетики початку ХХ століття.</p> 2020-03-02T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## http://music-art-and-culture.com/index.php/music-art-and-culture-journal/article/view/529 ОБРАЗ ГРАФИНІ В ОПЕРІ П. І. ЧАЙКОВСЬКОГО «ПІКОВА ДАМА» 2020-11-12T14:38:33+02:00 Elena Aleksandrovna Starodubtseva estarodubtseva1@gmail.com <p>Мета роботи – усебічний аналіз образу Графині, створений авторами опери «Пікова дама» – П. І. Чайковським і його лібретистом М.І. Чайковським. Методологія дослідження спирається на аналіз засобів вербальної та музичної мов із залученням літературознавчих і музикознавчих джерел. Наукова новизна – відсутність спеціального дослідження, присвяченого всебічному аналізу образу Графині, незважаючи на величезну кількість музикознавчої та театрознавчої літератури, його пе- реосмислення, уточнення характеристик. Приділено увагу і життєвим прототипам Графині повісті А.С. Пушкіна, і порівнянню образу літературного першоджерела з оперним. Практичне значення даного дослідження полягає в можливості втілення образу Графині постановниками опери та виконавцями точно відповідно до задуму авторів твору, створеного вербальними і музичними засобами з величезною силою переконливості і життєвою достовірністю, на противагу так званим «режисерським» поста- новкам. Висновки. Проведений аналіз приводить до переосмислення образу Графині, сформованого в науковій літературі, та до його поглибленої характеристики. Це дозволяє виконавиці ролі трактувати даного персонажа відповідно до концепції опери. Аналіз вокальної партії Графині показує можливість її виконання переважно контральто, а не меццо-сопрано. Графиня представляється як цілком реа- лістичний персонаж, показаний багатогранно; у ній поєднуються різні риси характеру, як зумовлені похилим віком, а також властиві даній особистості відповідно до соціального становища, біографічних&nbsp;особливостей і особистих якостей. Отже, реальна Графиня в опері не має якого-небудь негативного відтінку як особа. Образ же Графині, який створений уявою Германна й існує тільки в його свідомості, утілений його репліках вокальної партії, виразними темами, що проходять переважно в оркестрі, і особливо інструментальними засобами, що не потребують наївної сценічної ілюстративності; тому виконавиці ролі не варто звертати уваги на цей бік образу.</p> 2020-03-02T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## http://music-art-and-culture.com/index.php/music-art-and-culture-journal/article/view/531 ПАСІОНИ О. КОЗАРЕНКА: ЖАНРОВИЙ СИНТЕЗ ТРАДИЦІЙНОГО ТА ІННОВАЦІЙНОГО 2020-11-12T14:38:53+02:00 Hanna Oleksiivna Savoniuk annasavonyuk@gmail.com <p>Мета роботи – у дослідженні музично-історичного розвитку пасіонів (від прадавніх часів до су- часності) із жанрово-стильовою акцентуацією на українських страстях. Методологія дослідження спирається на методи індукції, жанрово-стильового аналізу, історичний та герменевтичний методи. Наукова новизна полягає в доведенні існування «натяків» на жанр страстей ще в давньоєгипетських міфах. Уперше проведено паралелі від давньоєгипетських образів (Озіріс, Ізіда, єгиптяни) до новозавіт- них персонажів (Христос, Богоматір, натовп ізраїльтян, що жадав смерті Ісуса). У дослідженні впер- ше вказано на феноменологічні особливості сучасної моделі українських пасіонів («Страсті Господа Бога Нашого Ісуса Христа»), що з’являється у творчості композитора Олександра Козаренка. Даний твір є прикладом звернення до пражанру пасіонів, який відроджено через музичне звернення композитора до Острозьких антифонів православної Служби Дванадцяти Євангелій (ранньомодерна доба). У творі О. Козаренка майстерно поєднані традиційні й інноваційні аспекти формування пасіонів, що вплинули на формування сучасних ознак жанру взагалі. Митець вдало поєднує стародавні слов’янські наспіви з авторським баченням страстей нашого часу. Висновки. Підкреслено, що розширення мистецького культурного простору завдяки зверненну до жанру пасіонів є нагальною духовною потребою сьогодення. Унікальною творчою одиницею пасіонів початку третього тисячоліття є страсті «по-українські». Пасіони є структурою унікальною, що поєднує в собі поліморфні ознаки. Твір львівського композитора Олександра Козаренка доводить аутентичну неповторність національних витоків та підтверджує вагомий внесок сучасних українських митців у світові культуру та мистецтво. Нове композиторське бачення сакрального музичного монодійного мелосу не лише відновило його, але й показало внутрішній потенціал звучання, що довело його актуальність у нашому сьогоденні.</p> 2020-03-02T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## http://music-art-and-culture.com/index.php/music-art-and-culture-journal/article/view/532 ВЗАЄМОДІЯ ВЕРБАЛЬНОЇ ТА МУЗИЧНОЇ СЕМАНТИКИ В КАМЕРНО-ВОКАЛЬНІЙ ТВОРЧОСТІ С. СЛОНІМСЬКОГО 2020-11-12T14:39:19+02:00 Du Wei WeiduOd19@gmail.com <p>Мета роботи – розгляд принципів взаємодії вербальної та музичної семантики в камерно-вокальній музиці, як головний об’єкт виділено вивчення творчості С. Слонімського. На основі розгляду широкого кола музикознавчих досліджень розкриваються художні можливості взаємозв’язку слова й музики як художньої єдності. Методологія дослідження ґрунтується на інтердисциплінарній комплексній основі, що предбачає використання літературознавчого, музично-історичного, музикознавчого аналітичного&nbsp;та семантичного підходів. Наукова новизна зумовлена цілісним підходом до аналізу камерно-вокальної творчості в музичній культурі другої половини XX – початку ХХІ століття, який дозволяє розглядати співвідношення вербального та музичного рівнів як єдину композиторську поетику. Висновки. Обов’яз- ковою умовою існування жанрової сфери камерно-вокальної музики стає взаємовідношення і постійна діалогічна взаємодія двох самостійних семіотичних систем – слова і музики. Незважаючи на безліч параметрів, що об’єднують ці дві системи, усе ж ідеться про два самостійні явища, що мають власну унікальну специфіку і потужний художній потенціал. У камерно-вокальній творчості вербальна і му- зична семіотичні системи виявляються об’єднаними загальним художнім завданням, що стає основою для формування принципів їх взаємодії і формування комплексу стилістичних параметрів та дозволяє втілитися образно-смисловому змісту. Художній синтез словесного й музичного рівнів у камерно-вокальній музиці загалом і у творчості С. Слонімського зокрема передусім ґрунтується на двох найважливіших особливостях – з одного боку, на принциповій близькості музичної і вербальної мовної систем і на родинному зв’язку принципів ор- ганізації процесу інтонування, з іншого – на відмінності в можливостях передачі художньо-образної і змістової складових частин, що має принципово іншу природу.</p> 2020-03-02T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## http://music-art-and-culture.com/index.php/music-art-and-culture-journal/article/view/533 МУЗИЧНИЙ ЖЕСТ У НАУКОВО-ПОНЯТТЄВІЙ СИСТЕМІ МУЗИКИ: ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ 2020-11-12T14:39:39+02:00 Olga Volodymyrivna Voronovskaya o_voron@ukr.net <p>Мета роботи – розкрити специфіку поняття «музичний жест» у науково-понятійної системі му- зики в історичному аспекті; розглянути проблематику відносин жесту й інтонації в сучасних дослі- дженнях, проаналізувати фундаментальні закордонні теоретичні роботи, присвячені музичному жесту, з погляду багатоаспектності розуміння того, що таке музичний жест. Методологія дослідження спи- рається на джерелознавчий, історичний, систематичний та компаративний методи. Наукова новизна визначається необхідністю уточнення розумінь поняття «музичний жест» у музикознавстві та ком- позиторській практиці, потребою вивчення термінологічного зближення понять асаф’євської теорії інтонації із західними теоріями жесту. Висновки змушують констатувати, що теорія музичного же- сту все ще перебуває у стадії становлення. Проблема множинності підходів, за відсутності консенсусу в розумінні багатьох ключових елементів – самого поняття «жест», цілей дослідження, методології тощо – залишається донині актуальною. Проте поняття «музичний жест» усе частіше використо- вується під час аналізу музичних творів сучасного мистецтва. Паралельно з посиленням наукового і філософського інтересу до жесту йде процес свідомого творчого освоєння різних аспектів жестової виразності в роботі композиторів. Спостерігається поступовий перехід від розрізненості досліджень до більш синтетичного охоплення. Музичний жест є феноменом, який природним чином розташовується на перехресті наукових дисциплін. Його вивчення зачіпає такі області, як семіотика, антропологія, філософія, естетика, психологія, лінгвістика, нейронауки, інформаційні технології, не кажучи про власне музикознавчі дисципліни. Спираючись на той факт, що у психології, соціології, семіотиці жест розглядається як елемен- тарна одиниця виразних рухів, ми вважаємо, що категоріальним еквівалентом «інтонації в музиці» правильніше вважати категорію «рух у музиці», а музичний жест – лише його умовною понятійною одиницею, еквівалентною слову в мові, інакше кажучи, фрагментом музичного руху, який втілює в собі його якість.</p> 2020-03-02T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## http://music-art-and-culture.com/index.php/music-art-and-culture-journal/article/view/534 РЕЛІГІЙНА ПРОБЛЕМАТИКА У РОСІЙСЬКІЙ ОПЕРІ МЕЖІ XIX–XX СТОЛІТЬ 2020-11-12T14:40:03+02:00 Galina Nikolajevna Dubrovsksja dubrovskajagn@gmail.com <p>Актуальність роботи полягає в перегляді деяких теоретичних поглядів, що визначилися у ХХ сто- літті, на релігійну проблематику в російському мистецтві. Нині, коли знято багато заборон щодо цієї теми, актуальним є дослідження із цієї позиції саме російської опери як найдемократичного та доступ- ного для сприйняття виду музичного мистецтва. Відповідно, аналіз опер із запропонованої позиції ви- магає перегляду деяких положень у музикознавстві ХХ–ХХI століть. З цим пов’язана й мета статті –&nbsp;виявлення релігійних аспектів у російській опері межі XIX–XX століть. Методологія. Для досягнен- ня поставленої мети використовуються методи історико-культурологічного, музикознавського та жанрово-стилістичного аналізу опер російських композиторів межі XIX–XX століть. Наукова новизна полягає в тому, що історико-культурологічний та теоретичний аналіз опер російських композиторів зазначеного періоду є однією з не досить досліджених проблем вітчизняного музикознавства та потре- бує особливо пильної уваги дослідників із позицій музикознавства ХXI сторіччя. Висновки статті дають змогу говорити про взаємовплив світського професійного та духовного аспектів у російській опері на межі XIX–XX століть. Певною мірою аналіз опер із цієї позиції дає змогу проєкціювати деякі історичні аспекти межі XIX–XX століть на межовий період ХХ–XXI століть.</p> 2020-03-02T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## http://music-art-and-culture.com/index.php/music-art-and-culture-journal/article/view/535 ФОРТЕПІАННА ГРА ЯК ХУДОЖНІЙ МУЗИЧНИЙ ДИСКУРС 2020-11-12T14:40:25+02:00 Kateryna Ivanivna Yerhiieva violenion@gmail.com <p>Мета роботи – дослідження фортепіанного виконавського художнього дискурсу та його інтенціо- нальної структури. Створення типології дискурсів, притаманних фортепіанному виконавському мис- тецтву, на основі їхніх інтенціональних властивостей, вивчення характерних особливостей кожного окремого типу дискурсу. Методологія дослідження спирається на дискурсивний, лінгвістичний і фе- номенолого-герменевтичний підходи. Завдяки комплексу даних методів виникає можливість вивчення фортепіанної гри як комунікативної події, з урахуванням концертно-сценічних умов функціонування фортепіанного виконавського мистецтва. Наукова новизна – використання дискурсивного підходу до вивчення фортепіанної гри, виявлення її інтенціональних основ та створення типології виконавських фортепіанних дискурсів. Досягається новий рівень вивчення способів ігрової організації фортепіанно- виконавського мовлення, пропонується суттєве оновлення актуальної виконавської термінології. Висновки. Виявлена продуктивність застосування дискурсивного підходу до вивчення фортепіанного виконавського мистецтва. Доведено, що основою для вибору того чи іншого виконавського дискурсу та засобів його реалізації є не тільки текст виконуваного твору й авторські ремарки, а й особистісний інтенціональний стан піаніста. Виявлено, що музично-виконавський художній дискурс має три основні рівні функціонування, як-от: 1) реалізація авторського задуму й інтенцій, які лежать в основі образного змісту твору; 2) реалізація інтенції артиста, яка лежить в основі тієї чи іншої комунікативної події та зумовлює той чи інший тип музично-виконавського художнього дискурсу: такий, що аргументує; такий, що агітує; епідейктичний, евристичний або гедоністичний; 3) розкриття артистом свого осо- бистого світосприйняття, своєї суб’єктивної художньої картини світу, основою для якої є естетичне ставлення до дійсності. Артист втілює її в образній формі у процесі гри на інструменті, за допомогою обраних музикантом текстів та виконавських засобів виразності.</p> 2020-03-02T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## http://music-art-and-culture.com/index.php/music-art-and-culture-journal/article/view/536 ДУХОВНО-СМИСЛОВІ ТА ЖАНРОВО-СТИЛЬОВІ АСПЕКТИ «МЕСИ МИРУ» К. ДЖЕНКІНСА 2020-11-12T14:40:50+02:00 Halyna Serhiivna Shpak galina_shpak@mail.ru <p>Мета роботи – виявлення поетико-інтонаційних особливостей «Меси миру» К. Дженкінса в кон- тексті специфіки побутування духовних жанрів у культурно-історичних реаліях ХХ століття. Методологія дослідження – інтонаційний підхід у музикознавстві, спадкоємний від Б. Асаф’єва і його послідовників. Водночас для даної роботи вельми суттєвими виявилися також історико-культуроло- гічний та міждисциплінарний підходи, які дозволяють дослідити особливості трактування жанру меси в постмодерновому екуменічному просторі межі ХХ–XXI століть. Наукова новизна роботи зумовлена тим, що в ній вперше представлено аналітичні узагальнення щодо «Меси миру» К. Дженкінса, що виявляють не тільки жанрово-стильову специфіку творчості композитора, але і її духовно-смислову складову частину, переломлену в руслі «неоканону» меси ХХ століття. Висновки. Поетика «Меси миру» К. Дженкінса, створеної на межі XX–XXI століть, відображає оригінальний симбіоз духовно-музичних традицій минулого і сучасності, Сходу і Заходу, генетично походить від пацифістсько-екуменічної концепції «релігії світу», що апелює до ідеї духовного єднання людства. Сказане зумовлює поліжанрову природу названого твору, сформовану на основі взаємодії традицій меси, її жанрових модифікацій у ХХ столітті, реквієму, що виявляє також його літургійно-меморіальний характер. Мультикультурна специфіка «Меси миру» зумовлена її багатомовною текстовою основою, діапазон якої охоплює широкий спектр джерел, від ординарія меси, біблійних книг (Псалтир, Одкровення Іоанна Богослова), мусульман- ського азану і «Махабхарати» аж до поезії ХХ століття (Р. Кіплінг, Д. Драйден, А. Теннісон, Т. Мелорі, Тоге Санкіті), що об’єднує Схід і Захід, виявляється також і в інтонаційній мові твору, яка синтезує культовий побут і духовно-хорову творчу практику минулого і сучасності. Символом останньої висту- пає старофранцузька духовна пісня “L’homme arme”, образно-смислова й інтонаційна мова якої єднає весь твір у ствердженні актуальності ідеї про духовно озброєну людину.</p> 2020-03-02T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## http://music-art-and-culture.com/index.php/music-art-and-culture-journal/article/view/537 МИСТЕЦТВО КОНЦЕРТМЕЙСТЕРА КАМЕРНОГО ОРКЕСТРУ ЯК ПОЛІЛОГ 2020-11-12T14:41:04+02:00 Olena Petrivna Iergiieva yergiyev.akk@gmail.com <p>Мета роботи – вивчення діяльності концертмейстера камерного оркестру з виокремленням його функцій як мистецтва полілогу з урахуванням тенденцій розвитку камерно-інструментального жан- ру в сучасному арт-просторі. Методологія дослідження базується на інтердисциплінарних підходах, містить системно-аналітичний, герменевтичний, лінгвістичний та компаративний методи, оскільки предмет дослідження – камерно-оркестрова гра концертмейстера – відрізняється поліфункціональністю, синергізмом, поліжанровістю. Наукова новизна – обґрунтування полілогічності як якості музикування – ансамблевого спілкування концертмейстера з музикантами камерного оркестру, з автором музичного твору, а також із публікою у процесі гри на скрипці з урахуванням герменевтичної класичної тріади: автор – виконавець – публіка. Висновки. У результаті системного аналізу з’ясовано, що полілогічність є природно зумовленою якістю камерно-інструментальної гри. Дискурс-аналіз наукових джерел, практика роботи концертмейстерів різних оркестрів, власний досвід багаторічної концертмейстерської творчості авторки засвідчує, що професійна діяльність концертмейстера камерного оркестру тяжіє до артистич- ного універсуму, потребує наявності специфічних особистісних властивостей і сформованих професійних якостей, їх постійного вдосконалення. У статті розглянуті різні аспекти гри-творчості концертмей- стера камерного оркестру: сольний, акомпануючий, ансамблевий, диригентський, артистичний, імпро- візаційний, психологічний, комунікативний. Поняття полілогічності музикування в камерному оркестрі означає процес звуко-інтонаційного дискурсу всередині виконавсько-ансамблевого часопростору, смислове спілкування концертмейстера, диригента, оркестрантів, виконавців-солістів один з одним, з автором музичного твору, музично-художню комунікацію з аудиторією.</p> 2020-03-02T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## http://music-art-and-culture.com/index.php/music-art-and-culture-journal/article/view/538 ТЕМБР-АМПЛУА ЯК ІНСТРУМЕНТ ВИРАЖЕННЯ ОПЕРНОГО «ГОЛОСООБРАЗУ» (НА ПРИКЛАДІ ДРАМАТИЧНОГО ТЕНОРА) 2020-11-12T14:41:26+02:00 Yevhen Borysovych Avramenko avramenko.jenya1986@gmail.com <p>Мета роботи – надати аналіз категорії «тембр-амплуа» в оперному мистецтві, обґрунтувати тембр-амплуа як інструмент сценічного вираження певного «голосообразу» у жанрі опери. Методологія дослідження: методологічною основою й інструментом дослідження є психологічний та музикознавчий аналіз особливостей жанрової комунікації, іманентного творчого процесу та технологічної вокальної специфіки драматичного тенора; для реалізації завдань дослідження застосовано компаративний ана- ліз специфіки творчого процесу народження сценічного образу в оперного виконавця та драматичного актора. Наукова новизна полягає в тому, що вперше обґрунтовано значення тембру-амплуа певного типу голосу як комунікативного, психологічного та технологічного інструмента в реалізації художніх завдань загального тезауруса оперної вистави. Висновки. Тембр голосу співака є способом індивідуалі- зації та персоніфікації вокально-сценічного образу, тобто смислообраз народжується завдяки відповід- ному типу голосу. Тому типологія амплуа в опері ґрунтується на принципах експресивності та нату- ральності голосів, що є непрямим втіленням у вокальному мистецтві принципів реалістичного театру К.С. Станіславського – правдивість сценічного образу в опері визначається передусім відповідністю тембру-амплуа виконавця інтонаційній семантиці матеріалу. Тембр-амплуа – тип голосу, здатний у вокальному відображенні повноцінно виразити семантику характеру оперного персонажа. Тембр-амп- луа «упредметнює» у вокальному звуці тип особистості героя; спосіб його художнього мислення; осо- бливості комунікації із глядачем; є втіленням технологічних особливостей звукоутворення певного типу голосу. Наголошується, що в опері, де не спрацьовують закони «сценічної маски» драматичного театру, втілення сценічного образу є більш близьким до виконавських законів музиканта-інструменталіста (завжди «Я-дійсний», а не «Я-інший»). Тембр-амплуа «драматичний тенор», обраний для аналізу в даній статті, – це такий тип голосу, що здатний повноцінно виразити інтонаційну семантику смис- лообразу героя, який є центром драматургічного конфлікту опери.</p> 2020-03-02T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## http://music-art-and-culture.com/index.php/music-art-and-culture-journal/article/view/539 ВИКОНАВСЬКИЙ СТИЛЬ М. МЕТНЕРА В ІСТОРИКО-СТИЛЬОВОМУ КОНТЕКСТІ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ НА МЕЖІ ХІХ–ХХ СТОЛІТЬ 2020-11-12T14:41:43+02:00 Anna Vladymyrovna Yatsula yatsula.ann27@ukr.net <p>Цель работы – проанализировать исполнительский стиль Н. Метнера в историко-стилевом кон- тексте. Для достижения этой цели нами проанализирован путь Н. Метнера как пианиста, выделе- ны основные компоненты его концертного репертуара. Отмечено, что на первом этапе становления Н. Метнера как пианиста репертуар состоял из произведений классиков и композиторов-романтиков, на последующих этапах содержание репертуара могли составлять полностью авторские произведения или симбиоз (классические и авторские). Методология исследования базируется на историко-анали- тическом методе. Используются хронологический и текстологический подходы, предполагающие опору на конкретный фактический и стилистический материал, последовательные сравнения и обобщения. На основе анализа стилевых особенностей игры Н. Метнера обнаруживается, что для Н. Метнера-пи- аниста характерен определенный «исполнительский идеал», который проявляется в эмоциональной сдержанности, мастерстве владения художественными и техническими средствами игры на фортепи- ано. Н. Метнер как пианист всегда стремился к ясности изложения музыкальной мысли. Основой всего структурного построения является тема, ее развертывание, проникновенность и глубина звучания. Особенностью тематизма является фактурное наслоении тем, где каждая выполняет свою задачу, с одной стороны, развивается своим особенным путем, с другой – является частью целого. Для ком- позитора-исполнителя нехарактерны импульсивность, пафосность, излишняя откровенность чувств и эмоций. Метнеровская проникновенность, элегичность, задумчивость всегда имеет индивидуальный смысловой стержень, концепционную завершенность. Научная новизна – определение историко-стиле- вых особенностей исполнительской интерпретации Н. Метнером собственных произведений. Доказы- вается, что обстоятельства судьбы композитора стали предпосылкой его самобытного музыкального&nbsp;мышления. Выводы. К главным историко-стилевым особенностям исполнительской интерпретации Н. Метнером собственных произведений нами отнесены: тематизм, фактурность и динамизм.</p> 2020-03-02T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## http://music-art-and-culture.com/index.php/music-art-and-culture-journal/article/view/540 ОПЕРИ НА ГОГОЛІВСЬКІ СЮЖЕТИ У ТВОРЧОСТІ СУЧАСНИХ КОМПОЗИТОРІВ: ВІД ЛІБРЕТО ДО ПРОБЛЕМИ СЮЖЕТОЛОГІЇ 2020-11-12T14:42:00+02:00 Na Wang WangnaOd19@gmail.com <p>Мета роботи полягає у виявленні генезису оперної творчості на гоголівські сюжети в контексті визначення й обґрунтування історичних умов і теоретичних параметрів явища сюжетології. Це зумо- вило необхідність розвитку типологічного естетичного підходу до оперної сюжетології, типологічні критерії вивчення тематичного оперного змісту. Методологія дослідження визначається взаємодією теоретичного й історичного підходів до оперної сюжетології; як провідні відзначаються музикознавчий аналітичний, естетико-психологічний, історичний, семіологічний та текстологічний підходи. Наукова новизна статті полягає в тому, що в ній пропонується комплексна характеристика опер на гоголівські сюжети як актуального напряму в музичному мистецтві. Водночас у статті розглядається пробле- ма художнього сюжету у світлі оперознавчих питань і у проєкції на структурно-композиційну логіку оперного тексту. Висновки. Втілення творів М. Гоголя в оперному жанрі стає усталеною тенденцією в розвитку даної жанрової сфери в контексті еволюції світового оперного мистецтва. Творча спадщина М. Гоголя привертала і привертає увагу представників різних національних композиторських шкіл та різних поколінь. Натепер історія розвитку музичної гоголіани налічує вже понад півтора століття, і з упевненістю можна говорити про її значний вплив на художньо-культурні тенденції та музично- історичний процес загалом. У результаті проведеного аналізу літературознавчих досліджень, присвячених питанням сюжету і сюжетології, стає явною взаємозумовленість і залежність художнього сюжету від композиційних принципів побудови твору. Відзначимо, що дана взаємозумовленість може набувати різних форм у різних видах мистецтва, водночас має і загальні основні художньо-онтологічні ознаки, які найбільше&nbsp;проявляються в літературному і музичному творах. Зазначені форми і їхні головні ознаки варто розу- міти як систему функціонування знакових комплексів і принцип організації окремих частин у складі цілого твору, що включає і зіставлення сюжетних епізодів, і порядок повідомлення про перебіг подій, і розподіл даних подій у часі.</p> 2020-03-02T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## http://music-art-and-culture.com/index.php/music-art-and-culture-journal/article/view/543 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ У ПРОФЕСІЙНОГО СПІВАКА ПЕДАГОГІЧНИХ УМІНЬ ТА НАВИЧОК 2020-11-12T14:42:24+02:00 Nataliia Yevheniivna Hrebeniuk ngrenenuk921@gmail.com <p>Мета роботи – розглянути теоретичні аспекти формування педагогічних умінь та навичок у профе- сійного співака. Методологія дослідження полягає в застосуванні базових принципів положень систем- ного, мистецтвознавчого підходів як методологічного способу вивчення вокального мистецтва та його складових елементів; концептуальні положення теорії професійної майстерності, психолого-педаго- гічної науки в галузі фахової підготовки співаків, зокрема, формування виконавської майстерності та творчого розвитку особистості. Наукова новизна полягає у виявленні специфіки вокально-виконавської творчості, означенні індивідуальних особливостей формування професійного співака. Висновки. Процес формування у професійного співака педагогічних умінь та навичок – це безупинне збагачення різнома- нітною інформацією, він вимагає від викладача вокалу сформованої системи естетичних поглядів, власної світоглядної позиції, без чого навчально-виховна робота не може бути результативною. На наш погляд, якісний рівень вокально-педагогічної підготовки викладачів вокалу визначають так показники: володіння основами методики вокальної майстерності; знання законів музичної педагогіки, загальної педагогіки, вікової педагогіки, педагогіки вищої школи; володіння навичками мовного й міжособистіс- ного спілкування; уміння аналізувати власний вокально-педагогічний досвід і давати самооцінку своїм педагогічним досягненням і невдачам; уміння аналізувати досвід колег із метою узагальнення і застосу- вання ефективних форм і методів у роботі зі студентами. Вокаліста можна вважати підготовленим до вокально-педагогічної діяльності лише за наявності вміння вирішувати конкретні вокально-педаго- гічні питання й охоплювати аналізом увесь комплекс навчально-виховних проблем. Саме такий аналіз є проявом професійного мислення, яке забезпечує: використання теоретичних, методичних знань та вокально-педагогічних прийомів і методів відповідно до конкретної ситуації, з урахуванням особливос- тей певного етапу навчального процесу; критичну оцінку власної поведінки, труднощів і невдач, які ускладнюють шлях до професійної майстерності; урахування індивідуальних психофізіологічних, вікових особливостей і музично-вокальних здібностей учня.</p> 2020-03-02T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## http://music-art-and-culture.com/index.php/music-art-and-culture-journal/article/view/544 ТРАКТУВАННЯ ХОРУ В ОПЕРІ-КАЗЦІ «ЧАРІВНА ФЛЕЙТА» В. А. МОЦАРТА 2020-11-12T14:42:44+02:00 Olena Mykolaivna Batovska bathelen@ukr.net <p>Мета роботи полягає у виявленні особливостей трактування хору в опері-казці «Чарівна флейта» В.А. Моцарта, що сприяє утворенню цілісної картини щодо трактування хору в оперних творах компози- тора. Методологія дослідження становить поєднання методів цілісного, інтонаційного, жанрово-сти- льового, композиційного, драматургічного аналізів. Наукова новизна представленої роботи виявляється в таких аспектах: уперше у вітчизняному мистецтвознавстві здійснено комплексно-аналітичний ана- ліз із позиції специфіки трактування хору в опері-казці «Чарівна флейта» В.А. Моцарта; доводиться вплив жанрових ознак на трактування хору в опері. Висновки. В опері «Чарівна флейта» В.А. Моцарт активно використовує хор. Провідними функціями хору в опері «Чарівна флейта» є: фоново- ілюстративна, репрезентативна і репрезентативно-динамічна. Аналіз хорових номерів в опері «Чарівна флейта» показав, що на їх трактування вплинула жанрова природа твору. Хору в опері «Чарівна флей- та» композитор відвів роль відтворення царства чарівника Зарастро. Тому протягом усієї опери поява хору є своєрідним лейтмотивом цього казкового світу. Хори вимальовують загальну атмосферу дії й опосередковано причетні до подій, що відбуваються. Елементи зингшпілю дають про себе знати у вико- ристанні розмовних діалогів і народних пісень із куплетною будовою, у пісенно-танцювальних елементах музичної лексики. Водночас простежується зв’язок твору з оперою-seria. Про це свідчать серйозність проблематики, символістична трактовка персонажів, використання арій-амплуа (передусім Цариці Ночі). Отже, у «Чарівній флейті» сплелись жанрові особливості зингшпілю, опери-buffa й опери-seria. У даній опері простежуються ораторіальні і містеріальні риси в синтезі з оперними засадами та ви- токами австрійського зингшпілю.</p> 2020-03-02T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## http://music-art-and-culture.com/index.php/music-art-and-culture-journal/article/view/545 ПРОГНОСТИЧНА ФУНКЦІЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІАНІСТА-КОНЦЕРТМЕЙСТЕРА У КЛАСІ ВОКАЛУ 2020-11-12T14:43:08+02:00 Viola Hryhorivna Demidova violademidova2017@gmail.com <p>Мета роботи – визначити основні показники прогностичної функції професійної діяльності піа- ніста-концертмейстера у вокальному класі в педагогічному аспекті. Методологію дослідження ста- новлять методи структурно-функціонального аналізу, системний метод та міждисциплінарний під- хід до вивчення музично-виконавської діяльності, а також основні положення вокальної педагогіки. Наукова новизна дослідження полягає у спеціальному підході до професійної майстерності концерт- мейстера в роботі зі студентами-вокалістами, спрямованому на виявлення чинника прогнозування педагогічного процесу. Прогностична функція діяльності концертмейстера розглядається в контексті її педагогічного потенціалу: як можливості особистісно орієнтованого підходу до процесу професій- ного навчання, емоційно-психологічної взаємодії з вокалістом, творчого діалогу у процесі музичного виконання. Висновки. Прогностичні здібності та навички є найважливішим структурним компонен- том професійної компетентності концертмейстера, за допомогою якого здійснюється багаторівнева взаємодія піаніста і вокаліста. Ця взаємодія забезпечує доцільність вирішення поставлених завдань і досягнення цілей у процесі навчання студентів, успішність концертної практики. Здатність до про- гнозування виражається на таких рівнях діяльності концертмейстера: розумовому (аналітичність, усвідомленість, гнучкість і перспективність мислення), емоційно-психологічному (емоційна чуйність і мобільність психічних реакцій), вербальному (адекватне словесне оформлення цілей і завдань), практич- но-дієвому (створення ситуативного комплексу). Прогностична функція діяльності концертмейстера є спеціальним системним явищем, яке орієнтоване на досягнення «художнього результату».</p> 2020-03-02T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## http://music-art-and-culture.com/index.php/music-art-and-culture-journal/article/view/546 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ МУЗИЧНО-ВИКОНАВСЬКИХ УМІНЬ У КЛАСІ ЗАГАЛЬНОГО ТА СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО ФОРТЕПІАНО 2020-11-12T14:43:28+02:00 Nataliia Borysivna Yazykova nataly.yazykova19@gmail.com <p>Мета роботи – теоретично обґрунтувати актуальність необхідності формування виконавських на- вичок гри на фортепіано у студентів-непіаністів вищих музичних закладів у рамках компетентнісного підходу щодо єдиної загальнодержавної стратегії розвитку освіти. Методологія дослідження – науко- во-теоретичні концепції у сфері мистецької освіти, музичної педагогіки та виховання, мистецтвоз- навства; теоретико-методологічні основи педагогіки мистецтва; наукові праці, присвячені розв’язан- ню основних проблем теорії та методики фортепіанної педагогіки та виконавства. Наукова новизна дослідження полягає у визначенні значущості інтегрованих зв’язків між означеною дисципліною та дис- циплінами фахової спрямованості у процесі навчання здобувачів вищої освіти 1 (бакалаврського) рівня спеціальності 025 «Музичне мистецтво». Доведено доцільність опанування студентами різних спеціалі- зацій умінь гри на фортепіано, гри ансамблем, акомпанування. Уточнено поняття «виконавські вміння гри на фортепіано у класі загального та спеціалізованого фортепіано». Висновки. Виконавські вміння гри на фортепіано у класі загального та спеціалізованого фортепіано визначаються якістю сформо- ваності компонентів інтерпретаційної діяльності, що формуються у процесі виконання фортепіанних творів; базуються на досвіді, особистісних психофізичних якостях, музичних здібностях та впливають на професійне становлення студентів; розвиток умінь гри на фортепіано є необхідним компонентом музичного навчання студентів за всіма спеціалізаціями; специфіка викладання дисципліни «Загальне та спеціалізоване фортепіано» базується на принципах розвивального й інтегрованого навчання, які позитивно впливають на музичне виховання студентів, забезпечують розвиток професійно значущих теоретичних знань, інтерпретаційних умінь, необхідних для вдосконалення виконавської майстерності в рамках основної спеціалізації; доцільність використання методів роботи у класах загального та спе- ціалізованого фортепіано зумовлена вимогами та специфікою навчання у класі з основної спеціалізації.</p> 2020-03-02T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## http://music-art-and-culture.com/index.php/music-art-and-culture-journal/article/view/547 РОЛЬ КОНТРАБАСА ЯК КАМЕРНО-СОЛЬНОГО ІНСТРУМЕНТА В МУЗИЦІ КШИШТОФА ПЕНДЕРЕЦЬКОГО (НА ПРИКЛАДІ КОНЦЕРТНОГО ДУЕТУ ДЛЯ СКРИПКИ ТА КОНТРАБАСА) 2020-11-12T14:43:45+02:00 Serhei Hryhorevych Dikariev dikarev.serch1808@gmail.com <p>Мета роботи – виявлення специфіки ролі контрабаса як камерно-сольного інструмента в музиці Кшиштофа Пендерецького (на прикладі Концертного дуету для скрипки та контрабаса). Методологія дослідження спирається на використання аналітичного, жанрового та структурно-функціонального методів дослідження. Наукова новизна – обґрунтування поліфункціонального значення контрабаса в камерно-інструментальній творчості Кшиштофа Пендерецького. Висновки. У Концертному дуеті для скрипки та контрабаса К. Пендерецького розкриваються не лише творча майстерність композитора, а й темброва кореляція водночас настільки схожих і таких різних струнно-смичкових інструментів, як скрипка і контрабас. Контрабас у Концертному дуеті для скрипки та контрабаса К. Пендерецького має поліфункціональне значення. З одного боку, композитор залишає контрабасу його традиційну роль гармонічної та басової основи за допомогою оркестрового піцикато. З іншого боку, партія контрабаса ускладнена широкими стрибками у високому регістрі, які дають можливість контрабасу відчути себе на місці скрипки, що солює. Віртуозність партії контрабаса для виконавця свідчить про переосмислен- ня К. Пендерецьким можливостей контрабаса порівняно з його ранніми творами. У Концертному дуеті для скрипки та контрабаса принцип концертності втілений у своєрідній «грі» скрипки та контрабаса, що по черзі виступають на перший план і змагаються одне з одним. Концертний дует для скрипки та контрабаса К. Пендерецького ставить перед виконавцями складні технічні та художні завдання, вирішення яких має бути пов’язано не лише із застосуванням усіх умінь та навичок музиканта, а й із глибоким розумінням внутрішньої структури та специфіки композиційно-драматургічного рішення авторського задуму.</p> 2020-03-02T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## http://music-art-and-culture.com/index.php/music-art-and-culture-journal/article/view/548 СПАДКОЄМНІСТЬ ВИКОНАВСЬКИХ ТРАДИЦІЙ Є. ІВАНОВА – В. НАВРОТСЬКОГО В ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ВОКАЛЬНОГО ЦИКЛУ «ПІСНІ І ТАНЦІ СМЕРТІ» М. МУСОРГСЬКОГО 2020-11-12T14:44:01+02:00 Yury Nykolaevych Buchka yury.buchka@gmail.com <p>Мета роботи – розглянути спадкоємність найцінніших виконавських традицій Одеської вокальної школи, виявити особливості педагогічних інновацій, гіпотез, екстраполяцій і педагогічних домінацій у виконанні вокального циклу «Пісні і танці смерті» М. Мусоргського. Методологію дослідження ста- новить застосування системного, історичного та компаративного підходів. Наукова новизна роботи полягає у виявленні спадкоємності й екстраполяції (автентичного перенесення й адаптації в педаго- гічному досвіді) педагогічних принципів Є. Іванова та вокально-методичної системи В. Навротського&nbsp;(на прикладі циклу «Пісні і танці смерті» М. Мусоргського). Висновки. У сучасній практиці Одеської вокальної школи зберігається спадкоємність найважливіших виконавських і педагогічних принципів. Основні принципи навчання, закладені Є. Івановим, зберігаються і становлять витоки професіоналізму та виконавської інтелекту В. Навротського. Особливий інтерес становить самобутня інтерпретація В. Навротським вокального циклу «Пісні і танці смерті» М. Мусоргського. Одним із найважливіших дидактичних завдань вказаного твору стає формування в єдиній сукупності професійних навичок, а та- кож образно-змістових і емоційно-художніх завдань музичного тексту. У філософському трактуванні смерті В. Навротський пропонує виконавцю не створити фантастико-трагедійний у своїй страшній реальності образ, а спробувати уявити смерть руйнуванням духовного гомеостазу (Парацельс), руйну- ванням стану гармонії між Внутрішнім і Зовнішнім світами, наблизити цей образ до людського буття, ніби «тонко спростити». Багатогранність виконавських та педагогічних підходів в інтерпретації во- кального циклу «Пісні і танці смерті» М. Мусоргського сприяє цілісному формуванню складних образів цього твору.</p> 2020-03-02T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## http://music-art-and-culture.com/index.php/music-art-and-culture-journal/article/view/549 ОСОБЛИВОСТІ ПІДГОТОВКИ ДИРИГЕНТІВ ХОРУ: ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ 2020-11-12T14:36:34+02:00 Veydi Gun akosorich@gmail.com <p>Мета роботи – визначити особливості підготовки диригентів хору в контексті музикознавчого дискурсу. Методологія дослідження – для досягнення мети в роботі використано комплекс методів, а саме: аналітичний – для обробки й аналізу наукових літературних-джерел за темою дослідження вітчизняних і закордонних науковців із культурології, мистецтвознавства, психофізіологів, які висвіт- люють теорії та концепції щодо підготовки диригентів хору та музичних колективів; узагальнення – що дало змогу визначити поняттєвий апарат статті, висвітлити концептуальні положення та ре- зультати; системно-структурний – забезпечив розроблення структурних складників досліджуваного явища. Наукова новизна полягає у визначені ролі хорового диригента в музичному мистецтві, а саме: визначено стан вивченості означеної проблеми, обґрунтовано наукові уявлення про специфіку діяльності хорового диригента; розкрито психофізіологічні аспекти означеного процесу. Висновки. Сучасний процес підготовки хорового диригента має бути спрямований на фахове зростання особистості, що пов’яза- не з вивченням впливу психофізіологічних важелів на процес накопичення практичного ресурсу. Творча потреба диригента в естетичному результаті є основним джерелом мистецької енергії, що спонукає його до творчого самовираження, яке віддзеркалює внутрішню інтерпретацію музичного твору. Музич- но-диригентський вплив на людину відбувається завдяки таким засобам: від елементарних ідеомотор- них дій, пов’язаних із керуванням сенсорних систем (відчуттів) під час виконання музичного твору (акустичні, вібраційні, фонетичні тощо), до багатогранних емоційно-образних навіювань, що за своєю суттю відповідають режисерській роботі. Отже, у пропонованій статті виявлено стан розробленості проблеми формування диригентської майстерності, означено перспективні питання для подальшого наукового дослідження.</p> 2020-03-02T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement##