ПОЛІМЕЛОДИЗМ ЯК ЧИННИК ВОКАЛЬНО- ВИКОНАВСЬКОЇ ОПЕРНОЇ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ

Анотація

Мета статті — виявити значення полімелодизму як властивості оперної мови останньої третини XIX століття, що віддзеркалює нове відчуття історичного та особистісного часу, звідси — нове розуміння оперного хронотопу, яке впливає на виконавське сприйняття та відтворення оперного задуму. Методологія роботи визначається жанрово-стильовим оперознавчим підходом, з поглибленням темпорального аспекту та стилістичних характеристик. Наукова новизна статті зумовлена проекцією поняття полімелодизму до сфери оперної поетики пізньоромантичної доби, зокрема до творчості російських композиторів останньої третини XIX століття, типологією темпоральних передумов оперного мелодійного мислення, розширенням творчих завдань оперної вокально-виконавської інтерпретації. Висновки статті дозволяють зазначати: полімелодизм є ознакою вищого етапу розвитку, водночас кризового стану оперної поетики наприкінці романтичної доби, зумовлений не лише ускладненням композиторського мислення та фактурно-тематичного письма, а й новими тенденціями концептуалізації оперного художнього часу, тобто змінами у семантичних настановах жанрової форми опери. Відповідно до авторського тлумачення темпоральних засад оперного твору кожен з російських майстрів створює власні способи поліфонізації — полілогічного ускладнення оперного мелосу.