ВЗАЄМОДІЯ ТРАДИЦІЙ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ОПЕРИ ТА КИТАЙСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНОЇ ПАРАДИГМИ: ДО ПРОБЛЕМИ ДІАЛОГУ КУЛЬТУР

Анотація

Мета статті полягає у розгляді проблеми взаємодії культурно-історичних аспектів існування національних форм музичного театру у Китаї і Європі та порівняльному аналізі художніх засобів вираження й можливостей пекінської музичної драми і європейської опери. Методологія роботи базується на комплексному використанні компаративного методу, що дозволяє розглядати феномени європейського та китайського музичного театрів не в їх ізольованості й відособленості, а у взаємозв’язку, тим самим глибше осягаючи корінні відмінності і загальні закономірності. Наукова новизна статті полягає у дослідженні взаємодії та взаємовпливу традицій європейської оперної культури та китайської національно-культурної парадигми як процесу взаємовідносин культур Сходу та Заходу. Висновки. Головною спрямованістю та глибинною сутністю національної естетичної системи, що була сформована під безпосереднім впливом узагальненого образу китайської традиційної культури є ідея втілення і відображення «уявного». Це й стало основним фактором, що сприяв створенню унікального й самобутнього художнього стилю, головними прикметами якого є синтетичність й високий ступінь умовності. Хоча пекінська і європейська класична опера мають значну кількість спільних рис як різновиди музичного театру, але, окрім спільного, обидва явища мають численні відмінності, що кореняться в національно-культурній традиції двох народів. Ці відмінності пов’язані з умовами історичного формування музичного театру на Заході і на Сході. Східний театр зберіг живий зв’язок з найдавнішими традиціями народного мистецтва, тоді як європейська, в тому числі українська, опера розвивалася у бік елітарного мистецтва з індивідуально авторським типом творчості. Якщо європейський театр є місцем для високого мистецтва, то театр пекінської опери може виконувати не тільки функцію театрально-видовищну, а ще й є місцем спілкування та чаювання.