КАНТАТА К. СТЕЦЕНКА «ШЕВЧЕНКОВІ» У РІЧИЩІ ДУХОВНИХ НАСТАНОВ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Анотація

Мета роботи – виявлення поетико-інтонаційної унікальності хоро- вої кантати К. Стеценка «Шевченкові» у контексті духовно-етичних шукань української культури початку ХХ століття та її славословної якості. Методологія дослідження спирається на інтонаційну концеп- цію музики в ракурсі інтонаційно-стилістичного аналізу, спадкоємного від Б. Асаф’єва та його послідовників, а також на міждисциплінарний та історико-культурологічний підходи. Останні дозволяють виявити духовно-смислову та стильову специфіку української культури і музики вказаного періоду та виділити їх із загальноєвропейського культурного ареалу. Наукова новизна роботи полягає у збагаченні уявлень про пое- тику хорової творчості К. Стеценка, зокрема кантати «Шевченкові», що виступає одним із показових зразків української хорової традиції зазначеного періоду і водночас демонструє її глибинний зв’язок із духов- ною генезою української культури. Висновки. Хорова кантата є одним із показових жанрів української музично-історичної традиції, поетика якого виступає своєрідною єднальною ланкою між літургічною та па- ралітургічною сферами творчості. Особливе акцентування славословної складової частини в кантаті зумовлене етимологією її кореневої осно- ви (“cano” – «співати», «оспівувати», «прославляти»), ґрунтується на давніх традиціях української культури. Хорова кантата являє собою один із показових жанрових зразків утілення «алілуйної парадигмати- ки європейської культури та музики» (А. Татарнікова), що тяжіє до уславлення значних постатей українського духовно-історичного буття, які єднають спільноту та репрезентують її національну ідею. Одне із провідних місць у цьому переліку належить Тарасу Шевченку, чий спа- док узагальнює найбільш показові якості українського духовного світо- відчуття, що набували особливої актуальності в період національного відродження межі XIX–XX століть. Поетика хорової кантати К. Сте- ценка «Шевченкові» апелює, з одного боку, до типологічних ознак славо- слівної кантати та її музично-риторичної символіки (юбіляції, барокові протиставлення solo та tutti, звертання до поліфонічних форм викла- дення у фінальній частині твору як ознаки глоріозного жанру). З іншого боку, епіко-славільний тонус твору К. Стеценка, особливо його заключ- ного розділу, виявляє співвіднесеність із композиційними настановами українських дум, зокрема з їхніми фінальними «славнями».