ЕМОЦІЙНА ПАМ’ЯТЬ МУЗИКАНТА-ВИКОНАВЦЯ (ДО ПОСТАНОВКИ ПИТАННЯ)

Анотація

Мета статті – виявити структурну організацію емоційної пам’я- ті музиканта-виконавця. Розглянути алгоритм включення в роботу різних граней даного явища. Дати визначення поняття. Методологія дослідження полягає в постановці проблеми з точки зору історизму, системному відокремленні, а також виявленні взаємодії і взаємозалеж- ності різних пластів феномена емоційної пам’яті музиканта. Наукова новизна полягає в роз’ясненні та обгрунтуванні трьох граней емоцій- ної пам’яті музиканта-виконавця з подальшим виведенням визначення даного поняття. Висновки свідчать, що справжнє освоєння музичного тексту ставить завданням не тільки охопити твір напам’ять, але і просунутися далі – «дійти до самої суті», за Пастернаком [9], що для музиканта означає з ролі просто виконавця перейти в ранг виконав- ця-інтерпретатора. Якщо фізичний рівень сприйняття, відтворення, запам’ятовування музичного тексту має на увазі головування таких аспектів професійної пам’яті, як слуховий, зоровий і кінестетичний (з паралельним підключенням і конструктивно-логічного аспекту), то психологічний рівень має на увазі той формат зростання із твором, який відповідає суті вибудовування емоційної пам’яті виконавця. Ос- тання має на увазі: по-перше, максимально близьке знайомство з об- раним твором і композиторською мовою автора, проникнення в авто- ноетичну свідомість автора, стає об’єктивністю буття музики для самого «втілювача» ідеї і називається, по суті, семантичною пам’ят- тю виконавця. По-друге, напрацювання вже безпосередньо виконав- цем-інтерпретатором суб’єктивного багажу переживань художнього і особистого порядку – того резервуара або «архіву», який виступає основою репродуктивного та продуктивного виду діяльності артиста і буде називатися словом «інпут». І, нарешті, по-третє – відтворен- ня накопичень, утворених першими двома рівнями в уяві, для їх по- дальшого використання під час втілення вже піаністичних і художніх завдань. Емоційна пам’ять, таким чином, полягає в накопиченні, усвідомленні і збереженні досвіду об’єктивного композиторського, а також суб’єктивного чуттєвого сприйняття і переживання символів, що утворюють, у кінцевому рахунку, змістовну складову частину інтерпретації твору.