ТРАГЕДІЙНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ЖІНОЧОГО ОБРАЗУ В ОПЕРІ С. В. РАХМАНІНОВА «АЛЕКО»

Анотація

Мета роботи – виявити жанрові функції маленької трагедії в опері С.В. Рахманінова «Алеко». Методологія статті – поєднує жанрово- стильовий та композиційно-стилістичний музикознавчі підходи. На- укова новизна полягає в тому, що новаторська жанрова природа опе- ри С.В. Рахманінова висвітлюється у зв’язку з поетикою «маленьких трагедій» О. Пушкіна, що послужили основою розвитку камерного на- прямку в оперній творчості російських композиторів. Опера є яскра- вим прикладом трагедійної інтерпретації оперної форми у творчості С.В. Рахманінова, також це підтверджують його інші дві камерні опери: «Скупий лицар» та «Франческа да Ріміні». Висновки. «Алеко» слід віднести до сфери камерно-психологічної опери саме тому, що вона наповнена емоційною експресією, пасіонарними сценами кохання. Рах- манінов досить вдало розкриває ідею, що кохання та смерть єдині, що саме кохання веде людину до загибелі. Та якщо душа губить свої індиві- дуальні якості, то кохання – це почуття, яке лишається вселюдським. У всіх своїх «маленьких трагедіях» Рахманінов та Пушкін беруть до уваги зіткнення протилежних людських натур. Симфонічний розвиток проходить широким потоком скрізь усі опери Рахманінова. Він стає основою музично-драматичних сцен. Трагічна тема стає найбільш за- гальною естетичною основою і магістральною тенденцією художнього осмислення. Композитор прагне об'єднати два шляхи втілення тра- гічного протиріччя: конфліктно-драматичний, до межі загострюючи увагу до образу смерті, і гармонізуюче-ліричний, що дозволяє знімати напругу протистояння полюсів трагедії в піднесеному позитивному пе- реживанні, зосереджувати увагу на образі любові в широкому значенні цього явища.