ХУДОЖНЬО-ЕСТЕТИЧНИЙ СИНТЕЗ ЯК ОСНОВА ОПЕРНОГО ОБРАЗУ

Анотація

Мета дослідження – розкрити специфічні змістові показники худож- ньо-естетичного синтезу, що здійснюється в оперному образі, як про- цесуальному системному явищі; довести важливість персоніфікації та типізації як двох необхідних сторін образної оперної драматургії. Ме- тодологія роботи зумовлюється поєднанням історіографічного та тек- стологічного підходів, передбачає включення психологічного ракурсу оцін- ки художніх явищ та розширення семантичного методу оперознавства. Запропоноване поняття синергії розглядається в річищі семіологічного музикознавчого підходу. Наукова новизна статті зумовлюється розкрит- тям художньо-синтетичної природи оперного образу та його синергійної виконавсько-артистичної природи, в їх узгодженні та взаємозалежності. Смисловий обсяг оперної концепції, як естетичної, зумовлює розширення кола художніх функцій оперного образу, який, зберігаючи власне персоні- фіковане вираження та індивідуально-психологічне призначення, вступає до резонансу з культурно-історичним контекстом, активізує й залучає до «оперного світу» ціннісні домінанти життєвого навколишнього сві- ту, зумовлюючи завдання оперного виконавця розширювати історич- ний простір ролі, відновлювати сполучну нитку онтологічного часу, за допомогою художньо-синтетичних факторів виявляти багатомірність та цілісність людської свідомості. Висновки. Підхід до оперного образу як до основи оперного діяння та синтетичного художньо-естетичного утворення дозволяє оновлювати розуміння поняття «сучасне виконан- ня». Оперна «сучасність» повинна тлумачитися як здатність виконавця налагоджувати художньо-символічні зв’язки, прокладати образні шляхи зі штучного, але психологічно дієвого художнього оперного простору до дійсного перебігу життя, таким чином поглиблюючи властиву людській свідомості синестезійність, водночас виявляючи значний синергійний по- тенціал синтетичної оперної форми.