СПЕЦИФІКАЦІЯ ЕСТЕТИЧНИХ ЯКОСТЕЙ ВІРТУОЗНОСТІ У ФОРТЕПІАННОМУ ВИКОНАВСТВІ

Ключові слова: віртуозність, музикант-виконавець, гра, естетичне, естетичні інтенції, авторологія, акмеологія, акмеїчність, час, простір, образ, гармонія, катарсис, довершеність, жанрово-стильові засади, психосемантична побудова особистої свідомості.

Анотація

Мета даної статті – визначити естетичні передумови та доцільність віртуозності як якісного показника технічної оснащеності й образної ерудиції, психологічної зрілості музиканта-виконавця. Дана мета актуалізує звернення до специфічної ігрової природи фортепіанного виконавства – висвітлення багаторівневості та багатофункціональності прояву феномена гри у фортепіанній музиці, від безпосередньо презентованої інструментальної техніки до контамінації-перетворення складних художніх ідей у свідомості виконавця та у музичному звучанні, до «гри смислів» та зі смислами, що пробуджує нові естетичні інтенції у слухацькій свідомості. Методологія роботи зумовлюється єдністю жанрово-стильового та семантичного підходів у руслі аксіологічного; пропонується розвиток естетико-інтерпретологічного методу, котрий дозволяє запроваджувати акмеїчні поняття та оцінки. Наукова новизна статті обумовлена принциповою зміною у підході до явища віртуозності у музично-виконавській творчості, зокрема у фортепіанній сфері, за яким дане явище розглядається з боку естетичної презумпції та результативності музично творчого процесу. Вперше пропонується поєднувати віртуозність з довершеністю та акмеїчністю, як індивідуально-авторськими, водночас музично-композиційними оцінними критеріями. Таким чином запроваджується поглиблене аксіологічне дослідження природи та якостей віртуозності, відкриваються її структурно-концептуальні та почуттєво-образні призначення. Висновки. Явище віртуозності є необхідною стороною сучасної фортепіанно-виконавської практики, розуміється як універсальна тенденція у прагненні досягти професійної досконалості, також як індивідуальний спосіб мислення й художнього діяння, що передбачає як жанрове, так і стильове підґрунтя, водночас веде до авторизації творчого методу, способу мислення, виражає намір виконавця досягти найвищого рівня художнього впливу та самоздійснення, тобто передбачає особистісний акмеїчний аспект.

Посилання

1. Баумгартен А. Эстетика // История эстетики. Памятники мировой эстетической мысли. Т. 2. М., 1964.
2. Самойленко А. Музыковедение и методология гуманитарного знания. Проблема диалога. Одесса: Астропринт, 2002. 244 с.
3. Хе Веньлі. Хронотопічні засади фортепіанної творчості Ф. Шопена: інтерпретативно-стильовий підхід. Дис. …канд. мист.: спец. 17.00.03. Одеса, 2020. 202 с.
4. Хейзинга Й. Homo ludens. В тени завтрашнего дня: пер. с нидерланд. М.: Прогресс-Академия, 1992. 464 с.
5. Хуан Цзечуань. Соната как жанровая форма и сонатность как принцип музыкальной композиции в свете диалогического музыковедческого метода (на материале фортепианной музыки): дис. ...канд. искусствоведения; спец.: 17.00.03. Одесса, 2015. 187 с.
6. Чеботаренко О. Культурологические аспекты исполнительской формы в музыке: дисс…. канд. искусствоведения: 17.00.02 / ХГАК. Одесса, 1997. 162 с.
7. Ян Веньян. Категория пианизма в контексте исполнительской типологии фортепианного творчества: дис. ...канд. искусств.; спец.: 17.00.03. Одесса, 2017. 191 с.
Опубліковано
2024-07-04
Розділ
ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ МУЗИЧНОЇ ПЕДАГОГІКИ ТА ВИКОНАВСТВА