ОПЕРНІ СЕМАНТЕМИ ЯК ПАРАДИГМАТИЧНЕ ТЕКСТОВЕ ЯВИЩЕ У ЄВРОПЕЙСЬКІЙ МУЗИЦІ XIX–XX СТОЛІТЬ
Анотація
Мета даної статті – обгрунтувати поняття оперної семантеми як дискурсивного інструменту у визначенні парадигматичних текстових властивостей оперного мелосу; визначити системне темброве походження та специфічні виразово-змістові призначення оперних семантем, їх вплив на шляхи розвитку європейської (світової) музичної мови. Методологія роботи зумовлюється розвитком семіологічного методу вивчення оперного мовлення, що передбачає становлення тембрологічного підходу у межах текстологічного вивчення оперного жанру. Наукова новизна даного підходу до вивчення оперного тексту, оперної творчості як цілісної жанрово-композиційної побудови полягає в тому, що створюються дискурсивні та теоретичні умови для розгляду провідних оперних семантем як носіїв музичних образів «цілісного людського почуття». Пропонується тембрологічний підхід до оперної творчості та оперного мовлення; розвивається поняття базової тембрової семантики, яке видається актуальним у вивчення оперної тембрології. Проводяться паралелі між синтетичною оперною жанровою формою та «абсолютною» симфонічною творчістю. Висновки на даному етапі дослідження дозволяють стверджувати, що оперна семіологія межує з оперною тембрологією, оскільки явище оперного тембру є базовим у процесі формування провідних оперних семантем. Психологічний світ опери найбільше залежить від тої ціннісної вертикалі, котра виникає у вокально-виконавському контенті оперного твору. Єдність оперного змісту та перевага спільного у різних тлумаченнях оперного жанру обумовлюється сталістю музичного оперного мовлення, котре, у свою чергу, грунтується на прецедентних смислових значеннях та відповідних до них прийомах музичного (вокального) викладу. Не дивлячись на відмінності у творчих пошуках різних національних оперних шкіл та окремих, яскраво-індивідуальних, оперних майстрів, в історичній еволюції оперного жанру, впритул до сучасності, домінують основоположні мовні та образні принципи, переважає власний мовостиль жанру.
Посилання
2. Драч І. Художня індивідуальність композитора: аспекти вияву: навчальний посібник. Харків: Тимченко, 2010. 106 с.
3. Емельяненко М. Интерстилевые черты симфонической музыки ХХ столетия (на примере творческого диалога Д. Шостаковича – Г. Малера) // Музичне мистецтво і культура: Науковий вісник ОДМА ім. А.В. Нежданової: зб. наук. статей. Одеса: Друкарський дім, 2010. Вип. № 12. С. 284–295.
4. Зинькевич Е. Пути обновления украинской симфонии // Новая жизнь традиций в советской музыке: сб. статей: сост. Шахназарова Н., Головинский Г. М.: Советский композитор, 1989. С. 52–115.
5. Зинькевич Е. Значение генетико–психологического аспекта в анализе современной музыки // Музыкальное произведение: сущность, аспекты анализа: [сб. статей]. К.: Музична Україна, 1988. С. 96–101.
6. Іванченко В. Українська симфонія ХХ століття: чинники та носії змісту. Харків: ПП Видавництво Оріяна, 2002. 275 с.
7. Конен В. Театр и симфония. М.: Музыка, 1975. 376 с.
8. Цзу Лінжуй. Темброва семантика духових інструментів у жанровій формі циклічної симфонії. Дис. …канд. мистецтв.4 спец.: 17.00.03 – музичне мистецтво. Одеса, 2021. 195 с.
9. Чжен Цзин. Тема любви как эстетическая и музыкально-интонационная парадигма оперного жанра. Дис. …канд. искусствоведения; спец.: 17.00.03 – музыкальное искусство. Одесса, 2013. 184 с.
10. Чжу Лу. Лирический герой как музыкально-смысловая парадигма русской оперы XIX века. Дис. …канд. искусствоведения; спец.: 17.00.03 – музыкальное искусство. Одесса, 2012. 186 с.