Музичне мистецтво і культура

ВЕКТОРИ І ПЕРСПЕКТИВИ ПРИКЛАДНОГО МУЗИКОЗНАВСТВА: НА ПРИКЛАДАХ СУЧАСНИХ МУЗИЧНИХ ПРОЄКТІВ

2022-05-17T16:51:43+03:00

Мета роботи – ведення історично-культурного діалогу між українськими і західноєвропейськими музикантами через дослідження феномену творчої особистості – homo musicus – людини, що музикує, людини, що вивчає і виконує музичні твори, людини, що обмінюється своїм творчим досвідом з іншими музикантами. Поставлена мета зумовлена актуальним завданням популяризації не відомої у світі української музики. Методологія дослідження спирається на компаративний та діалогічний (за Ю. Кудриком) методи. Наукова новизна визначається увагою до змін і потреб у сучасній музичній практиці активного діалогу науковців і музикантів. Музикознавці вивчають паралелі творчих методів Бетховена і Шуберта, Верді і Вагнера, Шостаковича і Малера, Верді і Ґріґа, знаходять спільні стильові риси в музиці Барвінського і Дебюсі, Лятошинського і Шостаковича, Стравінського і Якименка. Завдяки діяльності музикантів-практиків творча спадщина українських митців спорадично включається в історико-культурний західноєвропейський контекст. Актуальність дослідження векторів і перспектив прикладного музикознавства зумовлена активізацією процесів налагодження системної співпраці між музикознавцями і музикантами. Висновки. Дослідження комунікаційних векторів прикладного музикознавства розширюють уявлення про суб’єктів комунікації і сприяють активізації їх співпраці (людей, що досліджують (homo sapiens / homo scientias), людей, що творять (homo creations) і музикують (homo musicus), людей, що слухають і дивляться – homo videns (глядачів) i homo audiens (слухачів)). Разом творити і рефлектувати крізь призму музики необ’ємний духовний тезаурус і власної, і «чужих» культур – це не утопія, а активний процес музичної реальності в співпраці науковців, композиторів і виконавців-інтерпретаторів.

КОКТО – ПУЛЕНК: «ГОЛОС ЛЮДСЬКИЙ» НА ПЕРЕТИНІ ДВОХ ХУДОЖНІХ СВІТІВ

2022-05-17T16:51:45+03:00

Мета роботи – дослідження впливу естетики та світогляду Жана Кокто на формування творчої особистості Франсіса Пуленка, виявлення специфіки художнього світу монодрами й лібрето «Голосу людського» Кокто – Пуленка. Моноопера Франсіса Пуленка «Голос людський» (1958 рік) за однойменною п’єсою Жана Кокто стала своєрідним «вінцем» унікального з усіх поглядів сорокарічного співробітництва двох французьких митців. У 20-х роках естетика і світогляд Жана Кокто – неординарно обдарованої творчої особистості, провісника багатьох стильових напрямів європейського мистецтва ХХ століття, справили багато в чому визначальний вплив на формування композитора-початківця Франсіса Пуленка. Чимало постулатів резонансних творчих маніфестів Ж. Кокто «Півень та Арлекін» (1919 рік) і «Професійна таємниця» (1922 рік) знайшли органічне втілення в індивідуальному почерку композитора. Діапазон і глибина впливу Ж. Кокто на Ф. Пуленка величезні й дотепер практично не вивчені. Методологія дослідження спирається на історіографічний, біографічний та компаративний методи. Наукова новизна. Уперше зроблено експлікацію «Голосу людського» через виявлення своєрідності художнього світу Жана Кокто та лібрето Франсіса Пуленка, з’ясовані, з одного боку, спорідненість ярусного принципу драматургії та, із другого, концепційно інший підхід Ф. Пуленка до трактовки образу головної героїні та художньої реальності монодрами Ж. Кокто. У процесі роботи над лібрето композитор позбавляє його уточнюючих подробиць і деталей літературного першоджерела. У результаті лібрето отримує наче «другий пласт» певної недомовленості, даючи музиці можливість проявити невисловлене, подібно до заклику Ж. Кокто зробити невидиме видимим. У драматургічному плані лібрето, порівняно з п’єсою, стає стрункішим і більш «прозорим». Висновки. Незважаючи на визначальний вплив Жана Кокто на формування Ф. Пуленка у творчому та, деякою мірою, світоглядному аспектах, дослідження процесу роботи над лібрето «Голосу людського» довело сміливість та глибоку оригінальність авторського прочитання першоджерела Ф. Пуленком, яке відкрило йому можливість для концептуально іншого трактування образу головної героїні та художньої реальності твору Ж. Кокто у своїй моноопері.

ЕЛЕКТРОННА П’ЄСА ТРЕВОРА ВІШАРТА «VOX 5»: СПОСОБИ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЗВУКОВИХ ОБ’ЄКТІВ

2022-05-17T16:51:46+03:00

Мета статті – дослідити способи трансформації звукових об’єктів електронної п’єси Т. Вішарта «Vox 5». Методологічною основою роботи є структурно-функціональний підхід, що дає змогу виокремити елементи акустичної матерії з загального потоку звучання. Наукова новизна полягає у тому, що вперше в українському музикознавстві проаналізований відомий акусматичний опус Т. Вішарта «Vox 5», а також удосконалено методику аналізу електронних творів завдяки використанню концепції Д. Смоллі про континуальні звукові об’єкти жестового типу. П’єсу Т. Вішарта «Vox 5» проаналізовано з урахуванням теоретичних позицій самого композитора, який також є дослідником власної творчості. Висновки. З’ясовано, що тематичною основою «Vox 5» є континуальні звукові об’єкти жестового типу, які характеризуються відчутною образно-смисловою трансформацією. Протягом розгортання таких об’єктів звучання людського голосу трансформовано в аудіальні прикмети природного середовища, зокрема кінське іржання або дзижчання бджолиного рою. Розглянуто процеси тембрального переходу між початковими і фінальними характеристиками звукових елементів, що забезпечуються комп’ютерними засобами, в основі яких знаходяться алгоритми фазового вокодера. Образно-смислову трансформацію у «Vox 5» реалізовано завдяки якісній зміні властивостей акустичного континуума, що веде від одного звукового символу до іншого. Ефект плавного переходу між крайніми позиціями звукового об’єкту, які впізнаються на слух як різні і навіть контрастні, досягнуто завдяки перенесенню спектрального сигналу на іншу висоту і поєднанню його з новими акустичними компонентами. Обґрунтовано, що образно-смислові трансформації континуальних звукових об’єктів жестового типу в п’єсі Т. Вішарта «Vox 5» пов’язані з програмним задумом і відтворюють враження ілюзорності, непізнаваності трансцендентального процесу створення матеріального світу з божественного голосу.

МОЛИТВА «БОГОРОДИЦЕ ДІВО, РАДУЙСЯ» У ТВОРЧОСТІ УКРАЇНСЬКИХ КОМПОЗИТОРІВ

2022-05-17T16:51:46+03:00

Мета роботи – дослідити та проаналізувати жанрово-стилістичні та текстові особливості використання молитви «Богородице Діво, радуйся» у творчості українських композиторів. Методологія дослідження спирається на аналітичний метод, використаний для опрацювання наукової літератури; історичний – для вивчення соціокультурних компонентів творчості композиторів, музично-теоретичний –застосований для аналізу хорових творів. Наукова новизна роботи полягає в зібранні та аналізі творів українських композиторів на текст даної молитви. У роботі стисло охарактеризовано твори А. Веделя, К. Стеценка, М. Леонтовича, Я. Яциневича, А. Гнатишина, а також твори сучасних композиторів Г. Гаврилець, Б. Фільц, Р. Толмачова та інших митців. Розглянуто особливості реалізації молитви деякими суто церковними сучасними композиторами (В. Файнер). Висновки. У статті доведено, що молитва «Богородице Діво, радуйся» зайняла вагоме місце та органічно ввійшла у сферу творчої діяльності українських композиторів як попередніх століть так і сьогодення. Образ Богородиці у творах отримує різні відтінки (від відчуття радісної урочистості до інтонацій спокою та світлої скорботності), що залежать від індивідуального світосприйняття композитора. Композитори попередніх століть тяжіють до обмеження музично-виразних засобів, що виводить на перший план літературний текст молитви. Незважаючи на прагнення розширити коло музично-виразних засобів, композитори, знаходячись у рамках змісту церковної молитви, дотримуються певних музичних канонів, характерних для церковної музики. Автори створюють мелодії близькі до старовинних церковних наспівів, використовують діатонічні лади, вільну ритмічну організацію, хорову педаль, відтворюючи неповторний колорит духовної музики. Останні десятиріччя характеризуються появою нових яскравих композицій, вільних від канонічних правил, що дає змогу композиторам повніше розкрити свою індивідуальність у сакральній сфері. До таких творів належать хори В. Сильвестрова, М. Шуха, І. Щербакова, В. Польової. На загальному композиційному рівні музичне втілення молитви «Богородице Діво, радуйся», як правило, уникає конфліктності. Ця молитва реалізується композиторами лише у формі хорової мініатюри, що зумовлено сокровенним та ємним змістом даного тексту.

МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ БІОГРАФІЇ МИТЦЯ

2022-05-17T16:51:47+03:00

Мета статті – охарактеризувати провідні підходи до вивчення життєпису митця, розкрити шляхи їх взаємодії, окреслити алгоритм цілісного осягнення біографії креативної персони. Методологія. Застосовано міждисциплінарний прийом із використанням низки методів: аналітичного для осмислення джерел за темою статті; соціокультурного – у з’ясуванні місця біографії в сучасній гуманітаристиці; філософського – розглядаючи життєпис у дослідницькому дискурсі; системного – студіюючи різноманітні погляди експлікації літопису майстра; теоретичного узагальнення – підбиваючи підсумки праці. Наукова новизна. Ґрунтуючись на засадах гуманітаристики у галузі біографістики, запропоновано комплекс підходів і методів, що сприяють об’єктивній інтерпретації життєпису майстра, визначено основні аспекти конструювання хронік митця. Висновки. У публікації доводиться твердження про значний соціокультурний інтерес до літопису митця. Він тлумачиться виразником його життєвої стратегії, транслятором домінуючих цивілізаційних концептів епохи. Біографічні роботи демонструють застосування міждисциплінарного синтезу, що поєднує теоретичні досягнення суміжних до мистецтвознавства наук. Їх використання прагне задовольнити вимоги інтелектуальної ситуації сьогодення, реалізувати новітні парадигми антропології, вивчити людину у різних вимірах її буття. Найбільш перспективними, на нашу думку, є залучення у літописний дискурс психологічного, соціального, історичного, культурологічного, філософського, аксіологічного та ін. підходів, а також низки методів: суб’єктивного, джерелознавчого, інформаціно-комунікативного і так далі. Продуктивна взаємодія представлених поглядів відбувається через інтеграцію знань, партнерський обмін ідеями, концепціями. Опираючись на вищезазначені підходи та методи, дослідник ретранслює хроніки митця. Цей процес здійснюється шляхом викладу життєвих подій; осягнення психологічного існування персони, обґрунтування вибору того чи іншого рішення; аналізу громадської позиції індивіда, розуміння діяльності для поступу суспільства; окреслення історичної місії та ролі креативної практики у формуванні культурної атмосфери певної доби загалом і власної країни зокрема; усвідомлення цінності опусів особистості для людства.

СЕМАНТИКА ГОБОЯ У ТВОРАХ ВІТАЛІЯ ГУБАРЕНКА ТА ІРИНИ ГУБАРЕНКО: ВИКОНАВСЬКИЙ АСПЕКТ

2022-05-17T16:51:48+03:00

Мета роботи полягає в дослідженні творів для гобоя і фортепіано представників однієї сім’ї – Віталія Губаренка та Ірини Губаренко – та виявленні їхніх індивідуальних авторських підходів до семантичних означень тембру гобоя, які закладені в музичній мові, у проекції на виконавську інтерпретацію. Методологія дослідження базується на застосуванні біографічного, стильового, історико-типологічного та виконавського методів, що дає змогу піддати аналізу важливість образно-семантичної ролі гобоя як інструменту у творчості обох композиторів та намітити перспективу розкриття паралелей між двома творчими особистостями. Наукова новизна полягає в порівнянні творів батька та доньки для однакового інструментального складу з метою розкриття рис індивідуальної авторської присутності та виявлення конкретних підходів до семантики нотних текстів. Висновки. На прикладі історичного розвитку гобойного мистецтва показано формування певного ставлення до цього інструменту як до самостійного експресивного символу, що знаходить своє вираження в тембровій близькості до мовної інтонації та різноманітності виражальних можливостей. На прикладі «Adagio» для гобоя і струнного оркестру в авторському перекладі для гобоя та фортепіано визначається, що художньому мисленню Віталія Губаренка відповідає філософська глибина, суттєве розширення традиційних уявлень про можливості семантики гобоя з проникненням у площину медитативності та інтелектуальності. Концепція «Сонатини» для гобоя та фортепіано Ірини Губаренко продовжує лінію пошуків у напрямку тонкого відчуття емоційних станів, відтворених завдяки темброво-колористичному спектру ансамблевого діалогу фортепіано і духового інструменту. Поєднує розглянуті твори здатність композиторів – членів однієї родини торкатися сокровенних сенсів людської душі, відкриваючи нові грані трактування духового інструменту в ансамблі з фортепіано на шляху еволюції гобоя як інструмента.

«КАПРИЧІО НА ЧЕСТЬ СВЯТОГО МИКОЛАЯ» ГАННИ ГАВРИЛЕЦЬ: УТІЛЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ЖАНРУ В УКРАЇНСЬКІЙ МУЗИЦІ

2022-05-17T16:51:48+03:00

Мета дослідження – виявити жанрово-стильові особливості «Капричіо на честь Святого Миколая» для камерного оркестру Ганни Гаврилець, визначити специфіку індивідуального прочитання цього європейського жанру у творчості української композиторки. Наукова новизна статті. До наукового обігу введено «Капричіо на честь Святого Миколая» Г. Гаврилець, на основі докладного аналізу твору визначено його основні стильові й жанрові ознаки, розкрито особливості втілення європейського жанру засобами української музики. Методологія дослідження. Застосовано міждисциплінарний підхід, що містить загальнонаукові й музикознавчі методи пізнання: історико-типологічний (щоб розглянути творчість Г. Гаврилець у контексті української та західноєвропейської музичної спадщини); біографічний (для розкриття рис особистості композиторки і висвітлення історії створення її «Капричіо на честь Святого Миколая»); системний (для осмислення композиторського стилю як цілісної структури вищого порядку); музикознавчий (для аналізу досліджуваного твору в єдності його змісту і структури); культурологічний (для простеження еволюції жанру капричіо в західноєвропейській та українській музиці); стильовий (для виявлення індивідуальних принципів композиторського стилю Г. Гаврилець, розкриття діалектики традицій і новацій у її творчості). Оскільки мисткиня з дитинства була добре обізнана з народними святкуваннями й фольклорними звичаями і часто використовувала ці знання у своїй творчості, наведено спогади самої Г. Гаврилець, якими підтверджено біографічний аспект створення композиції. Здійснено історичний екскурс із питань кристалізації типологічних ознак жанру капричіо. Висновки. У «Капричіо на честь Святого Миколая» Г. Гаврилець використовує цілий комплекс засобів для реалізації різних аспектів свого задуму, як-от звернення до народнопісенного першоджерела («Пісня про Святого Миколая»); лаконічність висловлювання та програмна конкретизація ідеї; реалізація творчого задуму відповідно до ознак жанру капричіо (віртуозність, фантазійність, несподівані ефекти, бадьорість музичного розгортання й гумористичних вкраплень); особлива музична мова (народнопісенні інтонації, мотивна робота з матеріалом, майстерна оркестровка і яскраві штрихи, сонористична техніка, співзвуччя кластерного типу й несподівані тональні зсуви); утілення основних принципів творчого методу неофольклоризму.

МУЗИЧНИЙ ЖАНР ЯК ВІДДЗЕРКАЛЕННЯ СОЦІОКУЛЬТУРНОГО ПРОСТОРУ СУЧАСНОСТІ (НА ПРИКЛАДІ СОНАТИ ДЛЯ АЛЬТА СОЛО № 2 В. БІБІКА)

2022-05-17T16:51:49+03:00

Мета роботи – виявити та дослідити особливості трактування музичного жанру крізь призму сучасного композиторського мислення. Розглянути характерні тенденції розвитку жанрової природи сонати для альта соло у ХХ столітті, спираючись на композиційні особливості, формотворення й образний зміст конкретного твору. Охарактеризувати особливості композиторського почерку В. Бібіка та стильові концепти творчості митця. Методологія дослідження базується на взаємодії спеціальних та загальних методів і підходів дослідження, серед яких: історико-філософський, аналітичний, компаративний, культурологічний, системний, структурно-функціональний, жанрово-стильовий аналіз, теоретико-аналітичний, мистецтвознавчий та виконавський аналіз. Наукова новизна. Уперше розглядається сучасний український репертуар для альта соло крізь призму музичної символіки й оновленого тлумачення композиторами категорії музичного жанру, проаналізовано головні композиційні прийоми, що сприяють цілісності жанрового сприйняття; твір, означений у дослідженні, проаналізовано з погляду історичного значення, що підкреслюється використанням композитором усталених риторичних фігур та знаків-символів для збагачення інтерпретації композиції глибинними семантичними значеннями; досліджується вплив образної палітри твору на особливості трактування жанру, формотворення та драматургії музичної композиції; розглянуто й уведено до наукового та виконавського обігу поняття «український сучасний твір для альта соло», що сприятиме його поширенню серед музикознавців та виконавців; обґрунтовано значущість сучасних творів для альта соло у ствердженні альта як повноцінного сольного сценічно одноосібного інструмента; у контексті українського альтового мистецтва доведено цінність сучасної вітчизняної репертуарної палітри, що є віддзеркаленням соціокультурного простору сучасності. Висновки. Виявлено та досліджено головні жанрові концепти сучасного альтового репертуару на прикладі Сонати для альта соло № 2 Валентина Бібіка, що виражаються в розширенні меж засобів художньої виразності, використанні усталених музичних символів, філософській спрямованості та єдності драматургії й формотворення. Досліджено головні засади розвитку жанрової природи альтової композиції соло, що проглядається в лаконічності тематизму, неквапливості драматургічного розвитку й імпровізаційній манері музичного мовлення.

ОПЕРНА ТВОРЧІСТЬ ААРОНА АВШАЛОМОВА

2022-05-17T16:51:49+03:00

Мета роботи – визначити історичну роль Аарона Авшаломова у формуванні китайської опери європейського типу та надати загальну характеристику оперної творчості композитора. Методологія дослідження базується на історичному, культурологічному, біографічному, системно-аналітичному та жанрово-стильовому методах і підходах. Наукова новизна – вперше комплексно охарактеризовано оперну творчість А. Авшаломова в контексті культурного діалогу «Схід – Захід» і художньо-естетичних поглядів композитора та визначено її історичну роль. Висновки. Композитор Аарон Авшаломов (1894–1965), який прожив майже половину свого життя у Китаї, здійснив величезний внесок у розвиток його музичної культури. Він стояв біля витоків нового китайського національного музичного мистецтва ХХ ст. А. Авшаломов є одним з основоположників китайської опери європейського типу, засновником китайської симфонії та китайського балету. Головною ідеєю усієї творчої діяльності Авшаломова стало поєднання китайської та європейської музичних традицій у контексті діалогу культур Сходу та Заходу. Оперна спадщина митця містить три твори, кожний з яких став етапним явищем історії цього жанру. Саме опера А. Авшаломова «Куан Інь» («Богиня милосердя») стала найпершим зразком створеної митцем нової жанрової моделі, в якій поєдналися риси китайського та європейського мистецтва. На цих же засадах ґрунтується музична драматургія другої опери композитора – «Сутінкові години Ян Гуйфей». Вершиною оперної творчості А. Авшаломова є його остання монументальна опера «Велика стіна» («Мен Цзяннюй»), яка отримала світове визнання як перша нова китайська опера ХХ ст. В історичному контексті основне значення діяльності А. Авшаломова полягає у створенні нової китайської опери європейського типу, що ґрунтується на органічному синтезі традиційної національної музичної драми і західноєвропейських принципів оперної композиції.

ВОКАЛЬНА ТВОРЧІСТЬ ДАРІУСА МІЙО: ПЕРІОД СТАНОВЛЕННЯ

2022-05-17T16:51:50+03:00

Мета роботи – виявлення основних чинників формування творчих принципів Даріуса Мійо у сфері вокальної музики в період 1910–1919 років. Методологія дослідження побудована на комплексному підході, який включає історіографічний та жанровий методи, які відповідають інтегративним процесам, що характеризують сучасну музичну науку. Наукову новизну визначає включення в український музикознавчий контекст маловисвітленого шару творчості Д. Мійо – ранніх вокальних опусів, що значно розширює сформовані в музикознавчих працях українських науковців уявлення про загальні стратегії оновлення музичного мислення французьких композиторів першої чверті ХХ століття. Якщо місце вокальних жанрів у музичній культурі кінця XIX – першої половини ХХ століття докладно розглянуто у спеціальних наукових розвідках, то робота Д. Мійо зі словом і поетичними текстами на початку творчого шляху композитора залишається поза увагою. Окрім того, дослідження творчих експериментів Д. Мійо, який оригінально поєднував наслідування художньо-естетичних цінностей національної культури із зухвалими авангардними пошуками, відкриває нові перспективи розуміння шляхів розвитку музичної культури ХХ століття взагалі. Висновки. Ранній період творчості Даріуса Мійо (1910–1919 роки) був визначений свідомим зануренням композитора в поетику близьких йому за духом та творчою манерою митців – Франсіса Жамма та Поля Клоделя. Така увага до літературного слова композитора є цілком у традиціях французької культури, що здавна характеризується тісним зв’язком музичної та поетичної стихій. Підкреслимо прискіпливу увагу Д. Мійо до сучасної поезії та вибір ним передусім поетів-символістів. Це характеризує композитора як яскравого представника національної культури, який тонко відчуває нову енергію пошуків у митців. Симптоматичною є і жанрова палітра ранньої вокальної творчості Д. Мійо. Звернення композитора до жанру поеми, а також до жанру mélodie свідчать про тонке відчуття запитів часу та спадкоємність із пошуками найбільш видатних старших сучасників – К. Дебюссі, М. Равеля, Г. Форе, для яких саме жанр mélodie був сферою сміливих експериментів та зухвалих відкриттів. Окрім того, важливою складовою частиною творчого всесвіту Д. Мійо в ці роки виступають традиції Провансу як унікального культурного регіону Франції.

КОНЦЕПТОСФЕРА ПАРАЛІТУРГІЙНИХ ВОКАЛЬНО-ХОРОВИХ ТВОРІВ ЛЕСІ ДИЧКО

2022-05-17T16:51:44+03:00

Мета роботи – розглянути паралітургійну творчість Л. Дичко, української композиторки другої половини XX – початку XХI ст., під кутом зору концептосфери духовних і містичних механізмів творчості, що реалізуються на психічному рівні, визначити роль у цьому процесі особистісних уявлень, зокрема на основі розгляду їх під кутом зору наративної спрямованості та феноменології сприйняття, що оформлюється у певну структуру і несе в собі відповідний зміст. Методологія дослідження засновується на позиціях філософії Г. Г. Гадамера, М. Гайдеггера, П. Рікера та Р. Г. Харре, у яких стверджується, що своєрідність мовної конструкції особистісних висловлювань автора розкриває і психологічні основи його поведінки. А спираючись на феноменологію Е. Гусерля та дослідження М. Мерло-Понті розглядається творчість мисткині на основі «першопочаткового досвіду», на рівні якого і здійснюється суб’єктивне особистісне сприйняття. Виокремлюється позиція українських музикознавців С. Гриці, О. Зінкевич, Л. Пархоменко, Н. Цалай-Якименко щодо творчості Л. Дичко, у напрямку висловлення в її творчості проблематики традиції-новаторства, соціального контексту та етнографічної складової. Наукова новизна публікації у розгляді релігійної вокально-хорової творчості Л. Дичко, під кутом зору коцептосфери постмодернізму та феноменології як сенсу, що з’являється на перетині різних досвідів і є конституюванням суб’єктивності. Висновки. Релігійну музику Л. Дичко розглянуто у ракурсі посилення впливу в сучасному соціумі новітніх наукових концепцій, візуального, символічного та містичного мислення. Її твори є призначеними для виконання високопрофесійними хоровими колективами, можливо, з використанням стереофонічних принципів за участі візуальних і світлотехнічних ефектів, до чого спонукає сутність установки авторки: великі масштаби образних сентенцій необхідно вимагають виходу за межі канонічних церковних установок, а наративна подія, якою є музичний твір, висловлюється як життєве кредо творця або цілої епохи, в якій він народився.

СТРУКТУРНО-ЗМІСТОВНІ КОМПОНЕНТИ КАТЕГОРІЇ «РУХ У МУЗИЦІ»

2022-05-17T16:51:45+03:00

Мета роботи – розкрити специфіку категорії «рух у музиці» як конструктивно-змістовної категорії; розглянути сукупність певних музичних чинників, що утворюють цілісну систему цієї категорії. Особлива увага тут звертається на різноманіття внутрішніх і зовнішніх зв’язків системи, на процес об’єднання основних понять у єдину теоретичну картину, що дає змогу виявити сутність цілісності категорії «рух у музиці». Методологія дослідження заснована на поєднанні системного, проблемно-логічного та порівняльного методів. Наукова новизна. Аналогічно тому, як суть розуміння тривалості в тій або іншій віршованій системі можна вивести тільки через аналіз організації поетичної строфи і форми загалом, так і розуміння руху в музиці як системи (в модальній, мензуральній, тактової, серіальній, сонорній та інших системах музики) ми можемо вивести саме через аналіз усіх музичних чинників, що організують часовий плин. У результаті цих аналізів є можливість вийти вже не до інтуїтивного сприйняття концепції руху в музиці, а до можливості її теоретичного обґрунтування та осмислення. Висновки. Категорія руху в музиці є складною понятійною системою. Досліджуючи структурно-змістовні компоненти руху в музиці як конструктивно-процесуальної категорії, ми дійшли висновку, що саме темп, метр, ритм і артикуляція, будучи логічною структурою руху в музиці, організують музику як рух у часі та визначають особливу впорядкованість цього руху. Таким чином, рух у музиці виступає як функціональний зв’язок елементів цієї структури, за допомогою якого створюється узагальнений або конкретний образ руху в музиці. Треба додати, що саме як образ рух у музиці не обмежується тільки перерахованими факторами. У створенні музичного образу руху певного типу (а не руху взагалі) також має особливе значення мелодійний малюнок і ладовий ритм у поєднанні з ритмом і темпом. Розгляд структурно-змістовних компонентів категорії «рух у музиці» дає право стверджувати, що ця категорія є цілісним поліструктурним утворенням, що має системні властивості.

ПРИЙОМИ ПОБУДОВИ ЗВУКОВОГО ПРОСТОРУ МУЗИЧНИХ ТВОРІВ

2022-05-17T16:51:46+03:00

Мета роботи – систематизація основних прийомів побудови звукового простору музичних творів та їх застосування в сучасній звукорежисерській практиці. Методологія дослідження спирається на системно-аналітичний, мистецтвознавчий та порівняльно-історичний методи. Наукова новизна – уточнення класифікації та систематизація основних прийомів побудови звукового простору музичних творів, визначення еволюції штучної реверберації в історичній ретроспективі та її значення в побудові звукового простору, а також коротка характеристика забезпечення штучної реверберації. Висновки. Наразі у звукорежисурі сформовано систему прийомів побудови звукового простору музичного твору, що створюється технічними засобами у процесі мікшування або зведення. Відповідно до свого призначення і особливостей застосування прийоми побудови звукового простору доцільно об’єднати у групи: створення звукових планів; створення звукової панорами; створення одночасно і звукових планів, і панорами. Удосконалення цифрових технологій обробки звуку в сучасних умовах дає змогу наблизити створення звукового простору в концертній звукорежисурі до звукового простору, що створюється у процесі зведення звукозапису. Суттєвого значення у створенні звукового простору набуває штучна реверберація (реалізована апаратними приладами чи програмним забезпеченням), використання якої дає можливість варіювати розміщення конкретного звукового об’єкту у звуковій перспективі та вирішувати інші творчі завдання. Саме реверберація є одним із найпотужніших інструментів створення звукової перспективи музичного твору. Сучасне програмне забезпечення дає можливість створити майже повну ілюзію первинного звукового простору, який оточує слухача з усіх напрямків. Для оволодіння здобувачами вищої освіти прийомів побудови звукового простору музичного твору доцільно використовувати VST-плагіни штучної реверберації в освітньому процесі.

ФЕНОМЕН ОРКЕСТРОВОГО ФОРТЕПІАНО У ТВОРАХ ДЛЯ САКСОФОНА ТА ДУХОВОГО ОРКЕСТРУ

2022-05-17T16:51:47+03:00

Питання розвитку духового оркестрового музичного мистецтва є невід’ємною частиною національної музичної культури. Саксофон як один із найпопулярніших на сьогодні духових академічних інструментів постає в ролі провідника високої музичної культури для широких верств населення, що має на меті підвищення рівня зальної культури держави. Мета дослідження – визначити та охарактеризувати різні прояви впровадження фортепіано до оркестрової тканини в сучасних академічних творах для саксофона з духовим оркестром. Завданням пропонованого дослідження є означення темброво-колористичної характеристики поєднання оркестрових духових інструментів із фортепіано, а також розкриття взаємозв’язку партії фортепіано та партії саксофона соло. Наукова новизна криється в розкритті питань пов’язаних із генезисом та формуванням складу академічного духового оркестру, зокрема у визначенні ролі фортепіано у функціональних аспектах оркестрової тканини. В українському музикознавстві досі не було розвідок за вказаною проблематикою, що засвідчує високий рівень новизни означеного наукового дослідження. Методологія роботи передбачає використання історичного методу, а також спирається на методи аналізу та синтез. У розробці матеріалу дослідження використовуються також культурологічний та творчо-діяльнісний методи. Висновки. Партитура сучасного професійного духового оркестру розвивається та вдосконалюється, про що свідчить, наприклад, уведення до складу оркестрових інструментів на постійній основі фортепіано. Проаналізувавши ряд академічних творів для саксофона у супроводі духового оркестру, доходимо висновку, що фортепіано виконує декілька основних ролей, зокрема структуруючу, динамізуючу, а також колоруючу. Визначено, що використання новочасного академічного фортепіано у партитурі сучасного духового оркестру несе неабияку позитивну, художньо-естетичну роль, а також утворює перспективи щодо нових художніх досягнень у лоні духового академічного музично-виконавського мистецтва.

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ ЗДІЙСНЕННЯ ПОРІВНЯЛЬНОГО АНАЛІЗУ ВОКАЛЬНИХ ВИКОНАВСЬКИХ ІНТЕРПРЕТАЦІЙ ОПЕРНОЇ МУЗИКИ (ІЗ ВИКОРИСТАННЯМ ПРИЙОМУ НОТАЦІЇ АУДІОЗАПИСУ)

2022-05-17T16:51:47+03:00

Мета роботи – розглянути використовувані методики порівняльного аналізу інтерпретацій у музикознавстві та вокальному виконавстві, спробувати запропонувати на цій основі алгоритм здійснення комплексного порівняльного аналізу виконавських інтерпретацій оперної вокальної музики з нотними розшифровками як для науково-теоретичних досліджень, так і для практично-педагогічних потреб. Методологія дослідження основується на описовому, системному, порівняльному методах, аналізі та синтезі, методах аналізу інтерпретації та виконавському аналізі. Наукова новизна полягає в обґрунтуванні необхідності вироблення комплексної методики порівняння оперних вокальних інтерпретацій. На основі розглянутих схем та форм аналізу виконавських інтерпретацій запропоновано алгоритм здійснення порівняльного аналізу вокальних виконавських інтерпретацій (із використанням прийому аудіозаписів виконання твору). Висновки. На основі розгляду широкого кола публікацій, присвячених порівняльному інтерпретаційному аналізу в різних видах виконавства, встановлено, що ця проблематика більш розроблена в інструментальному виконавстві та що є необхідність аплікації цього досвіду до потреб оперно-вокального жанру. У результаті синтезу низки ідей розглянутих робіт розроблено алгоритм здійснення комплексного порівняльного аналізу інтерпретацій оперно-вокальної музики з використанням нотних розшифровок записів виконання творів (зокрема, для потреб вердіївського баритонового репертуару). Запропонований алгоритм порівняльного аналізу виконань реалізується п’ятьма послідовними стадіями, що містять визначення твору та підготовку нотного матеріалу, вибір виконавців та записів, прослуховування та створення нотних розшифровок виконань, їх зіставлення та порівняльний аналіз, підбиття підсумків. Наведено приклади застосування нотації аудіозаписів, котрі демонструють можливості застосування техніки. Перспективи поглиблення методу полягають у використанні сучасних технологій. Доцільним видається також його застосування в педагогічній діяльності під час написання студентських робіт та на практичних занять із фахових дисциплін.

ОДНОЧАСТИННА ПРОГРАМНА КОМПОЗИЦІЯ ЯК АВТОРСЬКИЙ ЖАНР У ТВОРЧОСТІ Г. КАНЧЕЛІ

2022-05-17T16:51:48+03:00

Метою статті є виявлення жанрових складових програмних інструментальних творах Г. Канчелі («Abii ne viderem», «…a la Duduki», «Lingering» та «Nu.Mu.Zu.») та способів їх взаємодії; окреслити спектр можливих чинників, що впливають на процес жанрового визначення, запропонувати характеристику нових жанрових утворень для подальшої їх класифікації. Методологія дослідження передбачає текстологічний підхід у питаннях аналізу обраних творів, спирається на метод жанрово-стильового аналізу та передбачає історіографічну направленість роботи у зв’язку з приділеною увагою особистості композитора, визначенню місця зазначеної жанрової одиниці у його творчості. Наукову новизну статті зумовлює звернення до питання жанрових номінацій програмних інструментальних творів Г. Канчелі; уточнюється роль інтертекстуальності як важливої складової творчого методу композитора. Висновки. Проаналізувавши обрані програмні інструментальні твори Г. Канчелі, можемо виділити декілька основоположних жанрових складових: симфонічної, поемної та концертної на рівні масштабу тематики й реалізації авторського задуму, рондальної на рівні структури музичної тканини. Взаємодія вищезгаданих жанрових елементів у різних творах композитора призводить до появи цілісного музичного твору. Поєднання цих елементів часто відбувається на рівні настільки дрібних ознак, що результатом їх стає нероздільна, майже однорідна музична тканина. Одночастинна поемність, в свою чергу, стає своєрідним авторським знакам, що прослідковується у всіх вищезгаданих творах. Отже, жанрова багатоскладовість, програмність, індивідуально-авторське стильове рішення інструментальних творів Г. Канчелі дозволяють розглядати одночастинну програмну композицію як окрему узагальнюючу жанрову одиницю в контексті цілого пласту творчості автора, що налічує більше чотирьох десятків творів.

ТВОРИ ІВАНА КАРАБИЦЯ НА НАРОДНІ ТЕКСТИ: ЖАНРОВО-СТИЛЬОВІ РАКУРСИ

2022-05-17T16:51:48+03:00

Мета статті полягає у розкритті значення фольклорного джерела в творчості І. Карабиця на прикладі його раніше недосліджених творів. У ранній і зрілий періоди у хоровому і вокальному жанрах відстежуємо авторський вибір між автентичною мелодією і власною версією музичної інтерпретації фольклорного тексту. У статті детально розглянуті твори композитора на народні тексти на прикладі хору «Ой, засвіти, місяць», вокального циклу «Три пісні на українські тексти», опери-ораторії «Київські фрески». Перша спроба авторської інтерпретації фольклорної поезії Карабицем у хорі дозволяє констатувати перехід до неї від традиційного жанру обробки. Вокальний цикл демонструє подвійний сюжет: за трьома побутовими епізодами приховано драматичний розвиток жіночої долі. Вільне поводження тут з поетичним текстом свідчить про активну авторську позицію, що обумовила створення власного музичного вирішення. Купальський і весільний обряди, втілені в опері, засвідчують поглиблену увагу композитора до цих суттєвих елементів народного життя. Вони відображені з використанням усього арсеналу засобів виразності в хоровій і оркестровій палітрах. Подальше дослідження даної теми на матеріалі збірки «Пісні Явдохи Зуїхи» залежить від виявлення її нот в сімейному архіві. Методологія. Вивчення розглянутих опусів передбачає застосування порівняльного методу (зіставлення народних текстів з їх професійною музичною інтерпретацією), а також аналітичного (послідовний розгляд усіх творів з точки зору єдності в них змісту та форми). Наукова новизна. Вперше були розглянуті маловідомі твори Карабиця на фольклорні тексти, а також висвітлений контекст написання автором даних творів. Висновки. Твори Івана Карабиця на народні тексти становлять невелику, але важливу частину його спадщини. Першими зразками стали студентські роботи, що свідчили про активне вивчення фольклору. Але вже тоді перевагу композитор надавав не обробкам, а власним інтерпретаціям текстів – жанру, що набув поширення серед майстрів «нової фольклорної хвилі». Зрілі зразки подібного переосмислення в оперних хорах свідчать про подальшу активізацію даного процесу і цілеспрямовану трансформацію первинного матеріалу як за змістом, так і у мелодико-фактурному його втіленні, продиктованому новим контекстом.

МУЗИЧНО-ДРАМАТУРГІЧНІ ЗАСАДИ ОБРАЗНОГО СИНТЕЗУ В ОПЕРІ (НА МАТЕРІАЛІ РОСІЙСЬКОЇ ОПЕРИ XIX СТОЛІТТЯ)

2022-05-17T16:51:49+03:00

Мета роботи – доведення пріоритетної ролі музичної драматургії у здійсненні оперного образного задуму та діяння, розкриття тих особливих музично-композиційних механізмів, які забезпечують значення опери як актуального музично-драматичного феномену. Методологія дослідження зумовлюється поєднанням історичного, композиційно-аналітичного й естетичного підходів, передбачає поглиблення герменевтичного ракурсу оперознавства, зокрема запровадження й розвиток поняття реінновації як провідника епістемологічного методу. Наукова новизна зумовлюється дефініцією оперного образного синтезу, що тлумачиться як осередок музичної концепції оперного твору й основне художньо-естетичне завдання оперного жанру. Ідея образного синтезу розкривається як головний чинник оперної композиції у становленні змістових та фор- мотворчих настанов російської класичної опери. Уточнюється значення колективного образного начала, що найчастіше презентується в позитивному актантному плані – як образ народу, постає «крапкою відліку» у побудові системи індивідуальних персонажних характеристик, зокрема в розподілі музично-тематичного матеріалу. Висновки. Запропонований у статті підхід до вивчення образної драматургії в опері дозволяє, по-перше, виявляти художньо-естетичну цілісність оперної композиції у процесі її еволюції та набуття типологічних рис, по-друге, засвідчувати основоположне значення музичного начала, музичних чинників побудови оперної форми, відповідно – затверджувати поняття музичної концепції як провідне для визначення природи оперного образного синтезу. Явище образного синтезу в опері розкривається у двох основних планах, колективному й індивідуальному, кожен із яких має власні механізми узагальнення та типологізації, залежно від жанрово-естетичної модальності оперної композиції. На основі поняття про музично-тематичний сценарій оперного твору пропонується поглиблений аналітичний підхід до музично-інтонаційного змісту оперного образу.

СПЕЦИФІКА ТВОРЧИХ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКІВ У СИСТЕМІ «КОМПОЗИТОР – ВИКОНАВЕЦЬ – СЛУХАЧ»

2022-05-17T16:51:49+03:00

Мета роботи – дослідити особливості комунікативної взаємодії між суб’єктами, які створюють, розповсюджують та споживають музичні цінності: композитором – виконавцем – слухачем. Методологія дослідження. Методологічну основу дослідження становлять діалектична та системна методології, що застосовуються в області культурологічних досліджень. Використано загальнонаукові та логічні методи аналізу, синтезу, індукції та дедукції, історичного і компаративістського дослідження проблеми. Наукова новизна. Виявлено, що в даній тріаді відображаються основні суб’єкти сформованої системи музичної комунікації, що на основі інтонаційно-смислових зв’язків утворюють галузь музичного спілкування та створюють умови для художньо-творчої взаємодії між суб’єктами, які створюють, розповсюджують та споживають музичні цінності. Доведено, що гармонічне злиття композиторської та виконавської творчості, яка дає можливість проявитися художньому задуму, закладеному в музичному творі, виразити переживання, які творчо втілюються музикантом-виконавцем, є необхідною умовою для естетичного впливу музики на свідомість слухача та втілення цілісної естетичної взаємодії композитора, виконавця та слухача. Висновки. Елементи тріади «композитор – виконавець – слухач» перебувають у взаємозв’язку та взаємозалежності, являють собою єдину, цілісну систему. Виконавська творчість відображає будь-які соціально-психологічні зміни, смаки слухачів та їхні естетичні потреби. Її сприйняття пов’язано зі змінами, що відбуваються в музично-виконавському мистецтві. Так, зміни у слухацькому сприйнятті є наслідком зміни умов перебігу виконавського процесу під впливом техніко-комунікативних засобів та якісно новим типом інтерпретації, який виник у зв’язку із цим.

ТЕНДЕНЦІЇ ЖАНРОВОЇ ТА СТИЛЬОВОЇ ЕВОЛЮЦІЇ КИТАЙСЬКОГО ХОРОВОГО МИСТЕЦТВА МЕЖІ ХХ–ХХІ СТ.

2022-05-17T16:51:50+03:00

Мета дослідження – окреслення детермінант і жанрово-стильових особливостей розвитку китайського хорового мистецтва межі XX–XXI ст. Методологічною основою розвідки є компаративні засади, які уможливлюють застосування культурологічного, історичного, семіотичного методів і підходів, музикознавчого дослідницького інструментарію, зокрема методів жанрового та стильового аналізу. Наукова новизна статті полягає у висвітленні соціокультурних, художніх чинників, специфіки жанрових і стильових процесів у хоровій творчості китайських митців і уведенням у науковий обіг музикології раніше не опанованих хорових творів сучасних композиторів Китаю. Висновки. Плюралістичність напрямів жанрово-стильової еволюції китайського сучасного хорового мистецтва – результат дії таких чинників, як: збереження спадкоємних зв’язків із національними ментальними та автентичними витоками; особливості соціокультурних реалій, потреба в опануванні жанрової палітри світового хорового мистецтва, синтезі національного та світового музичного мислення та мовлення, особливості діалогу зі світовим мистецтвом, особистісні спрямування митців у засвоєнні світового досвіду, творча модуляція китайського мистецтва у світовий простір, формування феномену «нової мистецької ідентичності», постаті митця-медіатора між культурами. Провідними жанровими орієнтирами сучасної китайської хорової музики є кантата та різноманітні циклічні форми, позначені індивідуалізацією творчого світобачення, збереженням традицій національної опери, значущістю програмності та ментально детермінованих концептів національного мистецтва – образів природи. Як сутнісні напрями національної жанрово-стильової модифікації сучасного китайського хорового мистецтва у статті відокремлені: деідеологізація патріотичної, громадянської тематики; апробація серіальної-серійної техніки, алеаторики, сонорики та їх синтез із національними, зокрема регіональними, основами музичної мови та мислення; створення сольного та дитячого варіантів кантати; націоналізація інструментальної складової уведенням народного інструментарію; експерименталізм – девербалізація, використання голосу як інструментальної, тембрової барви, емансипація динаміки, застосування просторових ефектів; створення глобального культурного діалогу і синтезу видів мистецтва; апробація мультимедійного потенціалу модернізації хорового мистецтва.

СПРИЙНЯТТЯ МУЗИЧНОГО ТЕКСТУ ЯК БАЗОВЕ ПОНЯТТЯ ТЕОРІЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ПАМ’ЯТІ МУЗИКАНТА-ВИКОНАВЦЯ

2022-05-17T16:51:45+03:00

Мета роботи – розглянути залежність роботи алгоритму професійної пам’яті музиканта-виконавця від домінантних психотипів особистості як таких, що відповідають моделі первинного, а надалі остаточного сприйняття та збереження інформації. Методологія репрезентує виконавський підхід у структурному розборі сприйняття музичної тканини, також використовується аналіз домінантних психотипів із наведенням прикладів самоаналізу; залежність різних аспектів музичної обдарованості від професійної пам’яті музиканта виявлена за умов використання системно-аналітичного методу. Наукова новизна. Розглянуто базові моделі сприйняття інформації, психотипи аудіала, кінестетика, візуала в співвідношенні до алгоритму роботи професійної пам’яті музиканта-виконавця. Висновки. Спираючись на те, що сприйняття є першим ступенем пам’яті, а пам’ять – джерелом досить широкого спектра явищ, наполягаємо, що від якості сприйняття залежить невимовно багато. При цьому сприйняття відповідає не тільки за особливості первинного збереження інформації, а й кінцевого архівування – довгострокового. Тільки усвідомлене сприйняття-зчитування музичного тексту, яке включає візуальний, звуковий, руховий і конструктивно-логічний аспекти, здійснюване за умов цільового управління увагою, здатне забезпечити подальше ґрунтовне збереження інформації. І саме «гра» цими центрами управління може зумовити справді надійне і стабільне відтворення музичного тексту. За умов наявності домінантного психотипу аудіала, кінестетика, візуала зауважимо: чим багатогранніше буде процес і чим більш інтегрованими одне до одного будуть аспекти зрощення з музичним текстом, тим більш довгостроковою буде пам’ять і тим простішим буде процес розархівації отриманого колись знання. При цьому якість сприйняття зумовлює саму пам’ять. І це формує, на наш погляд, нескінченний ланцюг, смислоутворювальний початок, зрозуміти який – означає значно просунутися в осягненні алгоритму запам’ятовування музичного тексту.

ОПЕРНІ ТВОРИ У СИСТЕМІ ПРОФЕСІЙНОГО ВИХОВАННЯ ПІАНІСТА-КОНЦЕРТМЕЙСТЕРА (НА ПРИКЛАДІ ОПЕРИ Ю. МЕЙТУСА «УКРАДЕНЕ ЩАСТЯ»)

2022-05-17T16:51:45+03:00

Мета роботи – дослідження специфіки роботи концертмейстера з оперним жанром, виявлення характерних настанов концертмейстера при виконанні клавіру опери. Стаття присвячена висвітленню питань, пов’язаних з набуттям піаністом професійних навичок в процесі вивчення оперних творів. Розглядаються особливості роботи з оперним твором, наголошуються необхідні моменти оновлення художньо-виражальної палітри симфонічних тембрів фортепіанними засобами. На прикладі опери «Украдене щастя» Ю. Мейтуса доведено концептуальне значення оперних творів у процесі становлення та професійного зростання піаністів-концертмейстерів, обґрунтовано необхідність постійного звертання до них у сучасній музичній практиці задля забезпечення найкращих результатів у подальшому виконавстві. Методологія дослідження спирається на системно-аналітичний та інтерпретаційний методи. Наукова новизна. У статті вперше у вітчизняному музикознавстві представлений системний підхід до специфіки роботи концертмейстера з оперним клавіром, а також диференційовані основні творчі завдання, які повинен вирішувати концертмейстер при роботі з оперою. Також уперше окреслені основні «концертмейстерські» проблеми опери Ю. Мейтуса «Украдене щастя». Висновки. Аналіз специфіки роботи концертмейстера з оперним жанром виявляє системний характер і базується на необхідності фортепіанними засобами передати все різноманіття оркестрового звучання. Парадоксально, але жанр опери актуалізує постійний пошук саме піаністичних засобів, які можуть передати оркестрове звучання партитури в конкретний момент клавіру. Тобто зовнішній фактор (опера як не фортепіанний жанр) у концертмейстера створює необхідність пошуку відповідних, «адекватних» пианістичних прийомів, туше тощо. Системний характер виявляється у взаємозв’язках «партитура – клавір», а також «диригент – оркестр – співак – концертмейстер», що і визначає специфіку концертмейстерської роботи.

ОВОЛОДІННЯ НАВИЧКАМИ ПРОФЕСІЙНОГО ОЦІНЮВАННЯ І САМООЦІНЮВАННЯ ЯК ВАЖЛИВИЙ ВЕКТОР ФОРМУВАННЯ КОМПЕТЕНТНОСТІ СУЧАСНОГО ВИПУСКНИКА ВИЩОГО МУЗИЧНОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

2022-05-17T16:51:46+03:00

Мета роботи полягає в тому, щоб запропонувати таку систему розвитку музичного слуху в навчальному закладі, яка дозволить подолати недоліки у формуванні оцінних умінь майбутніх професіональних музичних педагогів, методику, зосереджену на вдосконаленні музичного слуху, надання йому аналітичних умінь у галузі виразних інтерпретаційних можливостей втілення музичних творів у живому звучанні. Методологія дослідження базується на узагальненні багаторічного фахового досвіду автора статті в поєднанні з індуктивним методом та аналітичним підходом до навчального процесу в освітніх мистецьких закладах. Науковою новизною роботи є розроблена автором роботи (згідно з викладеними в статті вище теоретичними положеннями) та запропонована таблиця нормативного оцінювання, робота з якою, на нашу думку, може допомогти у формуванні навички професійного оцінювання в студентів вищих музичних закладів. Висновки. Оцінювання і самооцінювання потребують сформованої професійної мови, саме в ній, у її письмовій або усній формі, компетентність знаходить свій яскравий вираз. Дискрептивні описові висловлювання і прескрептивні нормативні вирази завжди повинні бути насичені грамотною термінологією і підкріплені достовірними фактами з досвіду музичного виконання. Компетентне оцінювання є важливим професійним умінням, якому слід послідовно навчати, а для цього наполегливо розвивати музичний слух в усіх його різновидах, особливо той його найбільш інтелектуальний складник, яким є аналітичний слух. Конче потрібна вичерпна дидактична модель формування педагогічних оцінних умінь у музичній педагогіці з урахуванням всіх її особливостей і своєрідностей, але на міцному фундаменті загальної педагогіки і психології навчання. Вона повинна бути спрямованою на формування цього вміння і складена поетапно, починаючи свій вектор виховання з навички слухання себе самого зі сторони під час гри. Маємо надію, що ця стаття збудить широкий загал педагогічних кадрів і приведе багатьох до плідних думок і рішень.

РЕЦЕПЦІЇ ДОДЕКАФОНІЇ В УГОРСЬКІЙ МУЗИЦІ ДЛЯ ДУХОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ 60-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ

2022-05-17T16:51:47+03:00

Мета роботи – розглянути твори угорських композиторів для духових інструментів, написані впродовж 60-х років минулого століття, в аспекті індивідуального композиторського переосмислення і модифікації дванадцятитонової техніки композиції. Методологія дослідження спирається на системно-аналітичний та компаративний методи. Наукова новизна публікації зумовлюється мізерною репрезентацією у вітчизняному музикознавчому дискурсі угорської музики другої половини ХХ століття, зокрема музики, скомпонованої для духових інструментів. Висновки. Досліджувані композиції дібрано так, щоби якомога виразніше проілюструвати індивідуальні композиторські рецепції додекафонії, почергово відображаючи «хронологічні етапи» кристалізації цієї техніки (від початкового застосування дванадцятитонових комплексів, моделювання серії та її похідних форм (у композиціях Іштвана Боґара) до спроб серіалізації (Шандор Балаша, Ендре Секей) і подальшого синтезу з іншими композиційними техніками, як-от алеаторика і сонористика (Ендре Секей)). Спорадичне використання додекафонії у звуковому середовищі твору неофольклорного стильового окреслення («Балканські танці» Іштвана Боґара) вказує на одну з прикметних ознак адаптації додекафонії в угорській музиці – національно-фольклорну забарвленість. У двох аналізованих композиціях Іштвана Боґара серія тлумачиться тематично. Кожен образ музичного дійства презентується індивідуальним тематизмом, для кожної нової теми композитор вибудовує нову серійну послідовність, структурно не зовсім споріднену з первинною серією (Концерт для туби). Мікрокомбінаторні операції, застосовані у Квінтеті Ендре Секея, анонсують проєкції мінімалізму в угорській музиці подальших років. Синтез різних композиційних технік, характерний для композицій, створених у другій половині 60-х років, ніби знаменує певну втомленість, вичерпаність і поступове відмежування від тотального інтелектуалізму та раціоналізму, намагання поєднати їх із кардинально протилежним, ірраціональним чинником, а в ширшому сенсі сповіщає про завершення останнього періоду модернізму і перехід до постмодерного мистецтва.

ЗВ’ЯЗКИ ПРЕЛЮДІЙ Ф. ШОПЕНА ОР. 28 З ОБРАЗНО-ФАКТУРНИМИ ОЗНАКАМИ БЕТХОВЕНСЬКИХ ТВОРІВ

2022-05-17T16:51:47+03:00

Мета роботи – виявлення специфіки жанру фортепіанної прелюдії у творчості Ф. Шопена, визначення деяких особливостей внутрішньої будови циклу та окремих специфічних зв’язків Прелюдій ор. 28 з образно-фактурними ознаками творів Л. Бетховена. Методологія дослідження полягає у використанні аналітичного, компаративного та історичного підходів, що дають змогу окреслити співвідношення деяких прелюдій з точки зору не тільки циклічної спільності, а й їхньої внутрішньої самостійності. Наукова новизна роботи визначена її аналітичним ракурсом, що зосереджений на обґрунтуванні логіки вибудовування, жанрового та образного змісту окремих п’єс розглянутого ор. 28. Висновки. Програмне навантаження, що стверджує переважно романтичні тенденції у прелюдіях ор. 28 Ф. Шопена, виявляється достатньою мірою визначеним, хоча й не представленим словесними поясненнями. Разом з тим, створюючи цикл Прелюдій ор. 28, Ф. Шопен багато в чому, що стосується композиторської техніки, відступає від прийнятих правил та прийомів романтичної епохи. Водночас цикл демонструє закладену в цей жанр ідею творчої спадкоємності образно-фактурних ознак та демонструє глибинні тематичні зв’язки з творами Л. Бетховена. Переконливість інтерпретації Прелюдій Ф. Шопена, які навіть можуть виконуватися окремими п’єсами або малими циклами, набуває у розумінні виконавцем їх елітарного художнього призначення. У драматургічному ритмі циклу індивідуалізовано-романтичне, специфічно-шопенівське знаходить опору у сплаві з інтонаційним строєм музики великого попередника. Загалом простежується певна смислова спрямованість семантики циклу: присутнє поступове «подолання» романтичного естетизму, пов’язаного з подачею інтонацій моцартівських образів, і поступово ж виявляється й затверджується солідаризація з бунтарством Л. Бетховена. Останнє подано в тому специфічно безнадійно-трагедійному звороті, поза яким неможливим є сприйняття героїки романтиками.

ВОКАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО У СУЧАСНИХ СУБКУЛЬТУРАХ УКРАЇНИ

2022-05-17T16:51:48+03:00

Мета роботи – висвітлення процесів формування вокального мистецтва у сучасних субкультурах України та окреслення ймовірних шляхів його подальшого розвитку. Методологія дослідження. Використано методи історичного та культурологічного аналізу, що дозволяє визначити вокальне мистецтво у сучасних субкультурах України. Наукова новизна – у статті охарактеризовано тенденції статті становлення вокального мистецтва у сучасних субкультурах України. Розкрито особливості діяльності сучасного вокального мистецтва. Висвітлено творчість різноманітних вокальних колективів, яка характеризується різноманітністю стилів і течій. Висновки. Аналіз теоретичних та практичних аспектів розвитку вокального мистецтва у сучасних субкультурах України передбачає процес постійного розвитку та оновлення вокального сучасного мистецтва. Вокальне сучасне мистецтво продовжує цікавити музикантів і слухачів України. В сучасній культурі представлено ряд субкультур. Найбільш перспективними для аналізу вокального мистецтва уявляються музичні компоненти субкультури року та хіп-хопу, представлені в українському просторі. На відміну від інших субкультур, наявних в національній культурі, вони мають яскраво виражену музичну складову. Самобутність вокального мистецтва напрямку фолк-метал полягає у використанні типових способів звуковидобування – гроулінг, овердрайв, белтінг та залучення елементів національного фольклору. Для напрямку хіп-хоп також характерне звернення до фольклорних витоків, що є безумовно відмінною ознакою української естрадної музики. Крім цього, для представників вітчизняного хіп-хопу притаманне превалювання вокалізації, яка синтезується з реп-речитацією. Перспектива розвитку вокального мистецтва в межах українських субкультур уявляється в подальшому просуванні фольклорного начала, яке сприятиме створенню унікального національного варіанту провідних стильових напрямків сучасності.

ФІЛОСОФІЯ «МА» ТА ЇЇ ВТІЛЕННЯ У ФЛЕЙТОВИХ ТВОРАХ КАДЗУО ФУКУСІМИ І ТОСІО ХОСОКАВИ

2022-05-17T16:51:49+03:00

Мета роботи – виявити у флейтовій музиці XX-го століття один з основних концептів японської філософії «Ма», на прикладі творів японських композиторів, що працюють в європейській системі художньо-самодостатньої музики, Кадзуо Фукусіма і Тосіо Хокосава. Методологічною основою статті виступає музикознавчий аналіз, що базується на культурологічних і герменевтичних виходах інтонаційної теорії Б. Асафьєва в її переломленні у музикознавців України Л. Зими, О. Маркової, О. Рощенко, а також на філософсько-естетичних розвідках щодо світорозуміння мислення представників Далекого Сходу (B. Виноградова, М. Єсипової, Г. Орлова). Наукова новизна. Вперше в українському музикознавстві представлений виконавсько-органологічний підхід до філософсько-естетичного концепту, відображеного в засадничих рисах східного світосприйняття, а також аналіз музичних творів, що представляють японську композиторську школу, де предметом втілення в музиці постає філософська модель часу і простору «Ма». Висновки. Модель сучасної флейти як інструменту, що демонструє велику кількість авангардних інноваційних прийомів, картин нових звучань, відчуттів і фарб, та висуває стійкий інтерес до східних філософсько-естетичних концепцій, потребує поглибленого вивчення не лише виконавсько-технічної складової, але й основних принципів східної культури. У розглянутих творах один із концептів Японської культури, Ма, будучи елементом національної картини світу, відображає у флейтовому репертуарі та музичній свідомості японських композиторів комплекс сучасних технік гри і уявлень про устрій світу, в якому Ма виступає «живою паузою», простором між матеріальним і духовним, сферою породження смислів, яка може бути заповнена будь-яким значенням і почуттям, що в музичному поданні символізується значущими паузами і ферматами – перервами у звучанні, а не у смисловому наповненні. Концепт Ма є елементом досягнення такого медитативного стану, розумового і психічного буття, де відбувається вихід за межі традиційного та сильно укоріненого комплексу «композитор-текст-виконавець-слухач», що традиційно мислиться як розподіл між учасниками творчого акту, через споглядальність в езотерику тиші, виходить на той рівень буття, де цей розподіл усувається і постає в комплексі «цілісності». Розуміння і відчуття розглянутого концепту Ма сприяє подоланню культурної дистанції Захід-Схід і постає важливим чинником поповнення досвіду європейського флейтового виконавства у медитативних засадах вираження.

ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ АМЕРИКАНСЬКОГО ВИКОНАВСТВА НА ТРУБІ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ.

2022-05-17T16:51:49+03:00

Мета роботи – розглянути деякі особливості розвитку виконавства на трубі в першій половині ХХ століття в Америці, зокрема, особливості виконавського стилю Е. Вільямса. Методологія дослідження спирається на історико-культорологічний та системно-аналітичний методи. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше у вітчизняному музикознавстві розглянуто деякі аспекти американської музичної культури з точки зору розвитку виконавства на трубі. Виокремлено основні етапи періодизації. Розглянуто основні тенденції, зумовлені культурними та економічними передумовами. Виділено основні моменти відмінності цього періоду від попереднього (періоду становлення, друга половина XIX століття): взаємовплив європейської та американської виконавських традицій; згасання розповсюдженості військових духових оркестрів і поява численних інших форм оркестрів; загальне підвищення популярності духового виконавства у зв’язку зі включенням навчання музики до курсу обов’язкових дисциплін в системі загальної освіти; виділення сольного виконавства на трубі в самостійну тенденцію; підвищення уваги до труби як сольного інструменту у зв’язку з удосконаленням конструкції, поліпшенням технічних та виражальних якостей інструменту. Виявлено певні характерні особливості стилю видатного трубача цього періоду, Е. Вільямса. Серед них: прагнення до постійного самовдосконалення, універсалізм у виконавській практиці; багатогранність діяльності, прагнення систематизувати накопичений виконавський досвід у педагогічній роботі та методичних розробках. Висновки. Перша половина ХХ століття в американській музиці відрізняється розмаїттям форм та тенденцій розвитку. Закладаються основи розквіту виконавської школи другої половини століття. Е. Вільямс є однією з ключових персон, які завдяки сольній виконавській, педагогічній та організаційній діяльності справили вплив на формування американської школи.

МУЗИКОЗНАВЧИЙ ДОРОБОК ЗАКАРПАТСЬКОЇ ВЧЕНОЇ ТЕТЯНИ РОСУЛ

2022-05-17T16:51:50+03:00

Мета роботи – розглянути наукові дослідження ужгородської музикознавиці Тетяни Росул із питань музичного минулого Підкарпатської Русі та сучасних здобутків мистців Закарпаття. Методологія дослідження спирається на аксіологічний, теоретичний, історичний, дослідницький методи. Наукова новизна полягає в тому, що вперше аналізується науковий доробок закарпатської вченої як у сфері історичного музикознавства, так і її напрацювання в царині сучасної музикології. Висновки. Шлях України до європейського співтовариства прогресивних держав міцно спирається на досягнення в галузях української культури, зокрема регіонального мистецтва. До грона сучасних науковців Закарпаття належить кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри археології, етнології та культурології Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет», викладач-методист Ужгородського музичного фахового коледжу імені Д.Є. Задора, член Національної спілки композиторів України, лауреат обласної премії імені Д.Є. Задора Тетяна Іванівна Росул. Ужгородська вчена є автором численних досліджень з історичного музикознавства, музичного краєзнавства, сучасного музикознавства, етнографії, філософії, педагогіки. Її багатоаспектний науковий доробок є частиною загальнонаціональної музичної культури України, тому сьогодні актуальним є вивчення її теоретичної спадщини. Автори статті розглядають здобутки Т. Росул у сфері історичного музикознавства. Проаналізовано її монографічне дослідження «Музичне життя Закарпаття 20–30-х років ХХ ст.», де музично-краєзнавчий матеріал крізь призму суспільно-політичних подій краю в умовах тогочасного бездержав’я. Доведено незаперечну наукову цінність цього документального видання. Наведено тематичний огляд низки історико-музикознавчих статей Т. Росул, що були опубліковані в трьох збірниках «Професійна музична культура Закарпаття: етапи становлення», а саме «Музичне життя Закарпаття ХІХ – першої половини ХХ століття», «Розвиток освіти», «Фестивальна панорама Ужгорода», «Анатолій Затін: музика це спосіб існування», «Хорова творчість Іоанна Бокшая», «Вплив художньо-естетичних принципів М. Лисенка на розвиток музичної культури Закарпаття», «Хорова творчість Василя Гайдука», «Рецепція Закарпаття у творчості чеських композиторів міжвоєнного періоду (на прикладі кіномузики)». Отже, історико-музикознавчі праці Т. Росул представляють динаміку розвитку музичного мистецтва Закарпаття і є вагомим внеском у сучасні дослідження у сфері регіональної культурології.