Музичне мистецтво і культура

НАРАТИВНІ КОНЦЕПТИ ТВОРЧОСТІ СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ КОМПОЗИТОРІВ ПІД ВПЛИВОМ МІФІВ АБО СОЦІОКУЛЬТУРНОГО СЕРЕДОВИЩА

2022-09-22T12:13:08+03:00

Метою статті є розкриття сучасного сприйняття світу, що характеризується нагромадженням фактів і подій, які викликають у творчої особистості розгубленість і недовіру до все нових протиріч, неспівпадінь з реальним буттям, формуючи її творче мислення у міфологічному ключі, на основі комбінацій різних рівнів сприйняття. Методологія дослідження базується на дослідженнях Р. Барта, К. Бремона, А. Ж. Греймаса, К. Леві-Строса, Ю. Лотмана, В. Проппа, П. Рікера та інших вчених, що розглядали принципи функціонування наративів у містеріях архаїчної доби в історико-культурологічній спрямованості, для виявлення в них спільного або відміннного із сучасністю. Наративні концепти творчості сучасних українських композиторів розглядаються також у контексті досліджень М. Бахтіна, Е. Бенвеніста, Б. Гаспарова, Е. Падучева та інших, як співвідношення міфу і наративу, зважаючи на спільність в них метафоричності, образності та символізму. Наукова новизна. Вперше встановлено, що наративний посил у музичних творах сучасних українських композиторів є висловленням бажання авторів: повернути у суспільний простір інтровертний етос містичних навіювань древніх еротичних міфів, відродження старовинних міфологізованих історичних образів, міфологічних наративів «живої душі природи», синтезу ідей авангарду та язичницького фольклоризму, язичницької міфології й утаємничених обрядів карпатських мольфарів (магів), утворення наративів, не є пов’язаних з жодною конфесійною стилістикою християнських церков, що висловлюють власне розуміння поняття духовності тощо. Висновки. Виявлено, що наративне розуміння світу в усіх напрямках цивілізаційної культури – у міфах, легендах, казках, у музиці, кінематографі тощо – засновується на формуванні певних напрямків поведінки особистості як результату взаємодії зі світом. Завершення цього процесу позначається структуруванням і усвідомленням власного «Я» як автонаратора, що розвивається в соціальному середовищі у безперервному творчому русі.

СТИЛЬ МОНУМЕНТАЛЬНОГО ІСТОРИЗМУ В УКРАЇНСЬКІЙ ІКОНОГРАФІЇ Х–ХІІ СТ.

2022-09-22T12:13:35+03:00

Мета роботи. Наукова розвідка присвячена темі стилю монументального історизму в українській іконографії Х–ХІІ ст., оскільки стиль є одним з найвагоміших і фундаментальних принципів, яким керується художня церковна творчість. Методологія дослідження. У дослідженні використано методи аналізу історичних джерел, що відображають основні тенденції розвитку та функціонування стилю монументального історизму. Соціокультурний метод дозволив розглянути українську іконографію Х–ХІІ ст. як складову частину візантійської традиції українського народу крізь призму детермінуючого фактора сакральної культури. Для одержання всебічної інформації щодо висвітлення загальної характеристики церковного мистецтва Київської Русі було використано низку теоретичних методів: оглядово-аналітичний аналіз наукової, фольклористичної, історичної, етнографічної, культурологічної та мистецтвознавчої літератури в межах досліджуваної тематики; історичний метод, завдяки якому прослідковано історичні етапи розвитку українського церковного мистецтва; а також феноменологічний метод для осмислення вагомості візантійської культури України у контексті культуротворчих проявів ідентифікації. Для обґрунтування наукового дослідження використано позиції авторитетних українських та зарубіжних науковців. Проблематика дослідження перебуває на пограниччі таких дисциплін, як філософія, естетика, богослов’я, культурологія і мистецтвознавство. Наукова новизна. Новизна статті полягає в тому, що в українському мистецтвознавстві наукове дослідження вперше присвячене темі стилю монументального історизму як важливому художньому принципу. Наукова новизна роботи полягає у комплексному висвітленні суспільно-культурного значення стилю монументального історизму в контексті історії українського сакрального мистецтва. Висновки. Автор окреслює термінологічний аспект іконографічного канону в мистецтві, розкриває роль стилю монументального історизму в художній системі, відзначає вплив канону на художнє сприйняття, розглядає принципи взаємозв’язку канону з культовим мистецтвом та ін. Матеріали можуть бути використані для подальших досліджень у галузі мистецтвознавства і культурології.

ЖАНРОВО-СТИЛЬОВА СПЕЦИФІКА КАМЕРНО-ВОКАЛЬНОЇ ТВОРЧОСТІ С. ВАСИЛЕНКА

2022-09-22T12:14:36+03:00

Мета роботи – виявлення поетико-інтонаційних особливостей вокальної спадщини С. Василенка у контексті традицій російської музичної культури першої половини ХХ століття. Методологічна база роботи спирається на загальнонаукові та спеціальні методи, серед яких суттєвими є інтонаційно-стилістичний, успадкований від Б. Асаф’єва та його послідовників, історико-культурологічний, жанрово-стильовий, біографічний, аналітико-музикознавчий в їх комплексному застосуванні, що у сукупності дозволяє дослідити поетику камерно-вокальної спадщини С. Василенка в контексті російської культури першої половини ХХ століття. Наукова новизна роботи визначена тим, що в ній уперше узагальнено жанрово-стильову специфіку камерно-вокальної творчості С. Василенка в ракурсі загальних еволюційних шляхів розвитку російської музичної культури зазначеного періоду. Висновки. С. Василенко – видатний композитор, диригент, педагог, фольклорист, музикант-просвітитель, який успадкував найкращі жанрово-стилістичні традиції російської музики минулого. Одночасно він зробив цінний внесок у її подальший розвиток у рамках культури першої половини ХХ століття та жанрово-стильових установок російського модерну. Сфера камерно-вокальної творчості С. Василенка (понад 200 творів), що охоплює всі періоди його творчої діяльності, увібрала у себе найбільш характерні жанрово-стильові тенденції, властиві творчому методу композитора, орієнтованому на академічний напрям російської культури та музики першої половини ХХ століття. Ранній період вокальної творчості С. Василенка характеризується, з одного боку, успадкуванням найкращих традицій російської камерно-вокальної лірики ХІХ століття, у тому числі традицій П. Чайковського та М. Римського-Корсакова (романси ор. 2). Водночас поетика його вокальної творчості тісно пов’язана з традиціями російського символізму, і аж до початку 20-х років апелює до світобачення та поезії О. Блока, С. Городецького, В. Брюсова, К. Бальмонта, І. Буніна, М. Лохвицької, І. Северянина, С. Соловйова та ін. (ор. 13, 16, 26, 40). 20-ті роки у діяльності С. Василенка також відзначені зростаючим інтересом до фольклорно-інтернаціональної та східної тематики. Сказане співвідносне з його композиціями «Японських мелодій» (ор. 49 а, 1924), «Індуських мелодій» (ор. 51), а також з циклом «3 сінгалезькі мелодії» (ор. 55, 1926) та ін. Нарешті, в зрілий період творчості С. Василенко на новому етапі своєї творчої еволюції повертається до традицій російського фольклору, створивши два цикли на основі обробок російських народних пісень (ор. 61, 107), орієнтованих на широкий жанровий спектр – від давньослов’янської архаїки та епіко-історичних пісень, скоморошин аж до частівок.

«ФЛОРЕНТІЙСЬКА КАМЕРАТА» ЯК ПЛАТФОРМА ФОРМУВАННЯ НОВОЇ ВОКАЛЬНОЇ ШКОЛИ

2022-09-22T12:15:05+03:00

Мета дослідження – розкрити основні естетичні та теоретичні настанови «Флорентійської камерати» як нової школи співу в європейській музиці XVII ст. Методологія дослідження спирається на історико-генетичний, компаративний, системний методи аналізу матеріалу. Наукову новизну визначає виявлення естетичних та теоретичних настанов «Флорентійської камерати» як нової вокальної школи в європейській культурі XVII ст. Діяльність представників знаменитого творчого угрупування дає підстави для затвердження нових вокально-технічних прийомів та вимагає дослідження у широкому історико-теоретичному аспекті. У статті розглянуто основні принципи нової школи співу, які відкрили перспективи подальшого розвитку музичної культури. Висновки. «Флорентійська камерата» стала визначальною новою вокальною школою, яка затверджувала практику одноголосного співу, виразної декламації тексту і здатності передавати почуття. Відомі «камератці» Джуліо Каччіні та Якопо Пері – фундатори нової школи – свідомо підійшли до реформування наявної традиції співу: відмовилися від поширеного в той час вільно орнаментованого співу і сформулювали правила нового витонченого вокального стилю sprezzatura, або continuo. В результаті була сформована нова манера вокального інтонування, яка мала винятково вишуканий і граціозний характер. Члени «Флорентійської камерати» здійснювали системну багаторівневу діяльність, що проявляла в культурно-історичному аспекті нове ставлення до музичної мови та формувала нову техніку вокального інтонування. Історичне значення виконавських настанов представників «Флорентійської камерати» було великим, адже вони утворювали нові комунікаційні моделі, забезпечували традицію розуміння музичного твору, змінювали його соціокультурне призначення. Вишуканий флорентійський спів розпочав нову еру розвитку виконавського вокального мистецтва в європейській культурі.

«МАЙДАН-2014» ВАЛЕНТИНА СИЛЬВЕСТРОВА: ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ПОЕТИКИ КОМПОЗИЦІЇ

2022-09-22T12:15:38+03:00

Мета роботи – виявлення поетики композиції унікального за жанровими параметрами хорового твору Валентина Сильвестрова «Майдан-2014». Методологія дослідження спирається на жанровий, стильовий та інтонаційний методи у поєднанні з інтердисциплінарним підходом, що актуалізує магістральні стратегії сучасного музикознавчого дискурсу. Наукову новизну визначає дослідження монументального хорового твору В. Сильвестрова «Майдан-2014» в аспекті специфіки його жанрових та композиційних чинників, що розкривають фундаментальні принципи утворення художньої цілісності. Вперше об’єктом вивчення постає поетика композиції «знакового» хорового опусу В. Сильвестрова як закономірний і водночас новий етап художньо-естетичного та стильового виявлення творчої індивідуальності митця. Висновки. Поетика композиції «Майдану-2014» Сильвестрова є унікальним зразком побудови хорових циклів. У такий спосіб внутрішні і «зовнішні» плани об’єднання монументального хорового полотна утворюють цілісну композицію, в якій функціонують прийоми наскрізного розвитку, а жанрові та образно-емоційні контрасти, які завжди відзначають співвідношення частин у циклічній формі, постають невід’ємними складниками художнього цілого. У результаті виникає багатошаровий смисловий конструкт «Майдан-2014», який розгортається у широкому поліжанровому та полісемантичному полі як динамічна система взаємодії константних мовних елементів (наскрізних фактурних одиниць, мотивів, ритмічних структур та ін.). Водночас безмежно широкий за всіма резонуючими змістами смисловий шар твору наповнюється прямими історичними посиланнями, що їх надають зафіксовані композитором дати драматичного протистояння. Кожна з них постає багатозначним культурно-історичним епіграфом, що розкриває етапи виявлення міцного духу українського народу. Відповідно, структура циклу включає такі жанрові моделі організації музичного матеріалу, що пов’язані зі сферою виявлення вічної пам’яті та безкінечного суму за втратою, гнівного переживання та ліричного співчуття. Об’єднання їх наскрізним образом «Гімну» утворює цілісну «незламну» композицію, яка розгорнута у світ вічних цінностей буття людини.

СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЖАНРУ «КОБЗАРСЬКЕ МИСТЕЦТВО» У СУЧАСНОМУ СОЦІУМІ

2022-09-22T12:16:06+03:00

Мета роботи – визначення стилістичних особливостей жанру та всебічна популяризація яскравого, творчого явища української культури «кобзарське мистецтво», в якій автор привертає увагу до знайомства та вивчення професійної творчості сучасних українських митців: композиторів, поетів, музикантів тощо. Методологія дослідження спирається на історичні дані науковців та сучасних музикознавців у питанні формування сучасного розуміння духовної потреби модернізації та вдосконалення музичного жанру «кобзарське мистецтво». Наукова новизна полягає в обґрунтуванні стилістичних особливостей жанру «кобзарське мистецтво», та його історичного значення у створенні художньо-образного явища сучасними українськими митцями. Висновки. Стаття «Стилістичні особливості жанру «кобзарське мистецтво» у сучасному соціумі» присвячена розвитку українського кобзарського музичного мистецтва та пошуку нових, невід’ємних фактів про кобзарство на перетині століть. Серед соціокультурних умов розвитку визначено демократизацію суспільства і свободу кобзарської творчості, активізацію кобзарських культурних центрів та кобзарської пісенної творчості українських митців кобзарського мистецтва. Характеризуючи розвиток людського суспільства, яке стає все більш вибагливим до культурних уподобань, розуміння системи організації духовності, художньої культури та мистецтва стає потребою у необхідності формування своєї особистої свідомості та загального розуміння стану трансформації музичного мистецтва. Проблема взаємодії жанру та стилю кобзарського мистецтва є однією зі складних та актуальних, що підтверджується наявністю у різні історичні епохи численних досліджень, пошуків нових підходів до її вивчення, переосмисленням традицій минулих поколінь, синтезом національно-культурних надбань. Категорії жанру та стилю слугують для вивчення художніх явищ та процесів. Незважаючи на те, що багато аспектів щодо жанрово-стильових особливостей композиторської творчості досить ґрунтовно розглянуто, постійно зростає ускладненість композиторської мови, яка вимагає пошуків жанрових модифікацій, що продиктовані поглибленням та ускладненням у сфері смислової змістовності творів, потребує подальшого дослідження жанрово-стильових новацій, що й зумовило вибір теми статті: «Стилістичні особливості жанру «кобзарське мистецтво» у сучасному соціумі».

ГОГОЛІВСЬКИЙ КОНЦЕПТ У СУЧАСНІЙ РОСІЙСЬКІЙ ОПЕРІ (НА ПРИКЛАДІ ОПЕРИ Ю. БУЦКА «НОТАТКИ БОЖЕВІЛЬНОГО»)

2022-09-22T12:32:18+03:00

Мета роботи – дослідити концептуальний ряд опери «Нотатки божевільного» Ю. Буцка. Методологія дослідження утворена поєднанням концептологічного підходу, жанрово-стилістичного методу, текстологічного та концептуального аналізу. Наукова новизна цієї статті полягає в тому, що вперше в музикознавстві аналізуються концепти опери «Нотатки божевільного» Ю. Буцка. Висновки. З філософської, мистецтвознавчої та культурологічної точки зору стан божевілля та його різні прояви нині визнані нормою в умовах припинення дії парадигми антиномії «норма – аберація». В цьому сенсі опера Ю. Буцка «Нотатки божевільного», яка була написана майже шістдесят років тому, сприймається сучасним реципієнтом з особою актуальністю. Концепт божевілля стає центральним у «Нотатках божевільного» і у Гоголя, і у Буцка. Головний герой повісті та опери – бідний, самотній чиновник, який сам себе соромиться, мучиться від постійних докорів совісті. Відчай доводить його до божевілля. Музичний концепт божевільного/малої людини репрезентують мелодія з ходами на хроматичні інтервали, низхідні поспівки, алеаторика в епізоді, коли герой потрапляє до божевільного будинку, крики (Sprechstimme), катарсична за драматургічним значенням російська народна пісня з передзвоном дзвіночків у фіналі, лейтмотиви трьох станів-переживань Поприщина – скарги, безнадійної закоханості та божевілля. Найважливішими вербальними складниками гоголівського концепту «божевілля» в «Нотатках» Буцка стають «титулярний радник», «ніс», «мовчання», «іспанський король», «мантія» та ін. Спираючись на влучні спостереження В. Бобровського про особливості музичного мислення Буцка та розвиваючи їх, можна зробити висновок про наявність в опері таких основних рис Гоголь-концепту, як: «гострий психологізм художнього мислення», яскраво виражене інтелектуальне начало, підвищена емоційність [3, с. 272] та семантико-синтаксичний комплекс «божевілля», який виступає ядром концепту.

СТИЛЬОВІ ЗМІНИ В МУЗИЦІ ОСТАННЬОЇ ТРЕТИНИ ХХ СТОЛІТТЯ В КОНТЕКСТІ ЕТИЧНОЇ КОНЦЕПЦІЇ ДІАЛОГУ ЕМАНЮЕЛЯ ЛЕВІНАСА

2022-09-22T12:17:17+03:00

Мета роботи полягає у виявленні тих аспектів етико-діалогічної концепції Еманюеля Левінаса, що посприяють глибшому розумінню природи стильових процесів, які відбувалися в музиці останньої третини ХХ століття. Методологія дослідження визначається поєднанням історико-культурологічного, жанрово-стильового, етико-діалогічного та музикознавчого методів. Наукова новизна полягає у дослідженні природи стильових процесів у музичній творчості зазначеного періоду через призму етико-діалогічної концепції Е. Левінаса. Висновки. Морально-етична спрямованість діалогічної концепції Е. Левінаса підкреслює особливу «значимість» Іншого, що в проекції на музичну творчість останньої третини ХХ століття проявляється у вагомості таких стильових прийомів, як алюзія, стилізація, цитування чи інших форм застосування «запозиченого» матеріалу. Категорія «безкінечності» проявляється у народженні нових смислів використаного запозиченого матеріалу, розміщеного в новому історичному контексті твору, коли композитори надають запозиченому матеріалу значення «символу». Проголошений Е. Левінасом моральний імператив, який передбачає «відповідальність» художника за долю світу, дозволяє зрозуміти яким чином мистецтво зближується з філософією. Це зближення відбува- ється і завдяки особливостям пізнання, яке основується на послідовному накопиченні інформації, коли відбувається актуалізація смислів в новому контексті, а збагачення розуміння відбувається шляхом діалогічних зустрічей нового та старого, свого та чужого. З іншого боку, в минулому столітті мистецтво намагається по-своєму вирішити деякі онтологічні, гносеологічні та аксіологічні питання, оскільки художників все частіше хвилюють проблеми буття, його пізнання та проблема пошуку цінностей, що можуть врятувати культуру. Особливої уваги набуває нове розуміння творчості, яка вимагає обов’язкового освоєння у відповідь, що і є її продовженням, адже саме в розумінні творчість розкривається багатоманітністю закладених смислів. Розгляд культури як форми вирішення своєї долі є в такому випадку вольовим актом відповідального вчинку особистості по відношенню до культури.

КОМУНІКАТИВНІ АРХЕТИПИ МУЗИЧНО-ВИКОНАВСЬКОГО ВИСЛОВЛЮВАННЯ В АСПЕКТІ ФІДЕЇСТИЧНОГО СПІЛКУВАННЯ

2022-09-22T12:17:48+03:00

Мета роботи – висвітлити специфіку комунікативних архетипів виконавського висловлювання музиканта-інструменталіста як чинників творчої взаємодії композиторів, виконавців та слухачів у процесах фідеїстичного спілкування. Методологія дослідження ґрунтується на інтегративних принципах міждисциплінарного підходу із застосуванням термінологічного та методологічного апарату музичної літургіки, психології, культурології, семіотики, комунікативної лінгвістики з метою системного вивчення смислоутворюючого потенціалу виконавського мовлення в академічній інструментальній музиці. Наукова новизна роботи полягає в розробці поняттєво-категоріального апарату музикознавчих досліджень етичної сфери академічного інструментального виконавства та розширенні уявлень про природу і функції комунікативних архетипів як концептуальної складової частини художнього методу виконавського кодування фідеїстичної семантики, носіїв інтонаційних профілів упізнаваних релігійно-мовленнєвих жанрів, здатних узагальнювати жанрово-стильові особливості інтерпретованого музичного твору та слугувати ключовою розшифровкою змісту музично-виконавського висловлювання як духовного акту релігійного переживання. Висновки. Музично-виконавська актуалізація комунікативних архетипів у художніх процесах фідеїстичного спілкування спрямована на пробудження діалогічної активності слухача через активізацію його індивідуального коду розпізнавання молитовної, сповідальної, проповідницької символіки в інтонаційних контурах інструментальної музики різноманітної стильової, жанрової, історичної й національної приналежності. Впізнаваність кодомовних образів у процесі сценічного виконання музичного твору забезпечують аудіальні, візуальні, кінестетичні, енергетико-почуттєві параметри живого музичного мовлення, що дає підстави говорити про художні прийоми полікодування різноманітного спектра релігійної семантики при втіленні комунікативних архетипів музично-виконавських висловлювань, включених у процеси фідеїстичного спілкування композитора, виконавця та слухача.

«МОНТЕККІ І КАПУЛЕТТІ» В. БЕЛЛІНІ: ЖАНРОВИЙ КАНОН ІТАЛІЙСЬКОЇ РОМАНТИЧНОЇ ОПЕРИ У ВІДТВОРЕННІ «ВІЧНОГО» СЮЖЕТУ

2022-09-22T12:18:19+03:00

Мета роботи – виявлення жанрових особливостей опери «Монтеккі і Капулетті» В. Белліні в контексті жанрово-стильової специфіки італійського музичного театру та відтворення в ній одного з «вічних» сюжетів. Методологічною базою роботи є культурно-історичний підхід у музикознавстві, притаманний Б. Асаф’єву і його послідовникам. Водночас для такої роботи вельми суттєвими виявилися також історико-культурологічний та міждисциплінарний підходи, що дозволяють виявити закономірність творчої та стильової еволюції музичного театру В. Белліні у річищі культурно-історичних реалій Італії першої половини XIX століття. Наукова новизна роботи визначається її аналітичним ракурсом, що враховує не тільки жанрово-стильову специфіку оперної спадщини В. Белліні, виявлену в тому числі і в опері «Монтеккі і Капулетті», але й особливості жанрового синтезу в західноєвропейському музичному театрі першої половини XIX сторіччя. Висновки. Опера «Монтеккі та Капулетті» В. Белліні на рівні втілення традицій «романтичної драми бельканто» демонструє оригінальний симбіоз жанрових рис як італійського (опера-серіа), так і французького (лірична трагедія) музичного театру. Якості останнього позначені не лише у масштабності вистави, наявності великої кількості яскравих масових сцен, а й у суттєвій ролі у спектаклі ідеї протистояння «почуття та обов’язку», показової також і для французької класицистської трагедії. Одночасно «Монтеккі і Капулетті» являють собою блискучий зразок втілення традицій власне італійського музичного театру, що очевидно в партіях головних героїв опери, доручених двом сопрано, що втілюють вікові традиції естетики вокального мистецтва бельканто. Смислова концепція аналізованої опери В. Белліні відрізняється сюжетно-образною багатоплановістю, що увібрала у себе весь широкий спектр ідей такого «вічного» сюжету – від епохи Данте, періоду загострення середньовічних чвар, осяяних війнами гвельфів та гібеллінів, ренесансного тлумачення взаємин головних героїв у новелах Відродження, аж до епохи В. Шекспіра та його драматургічної версії сюжету. Водночас поетика «Монтеккі та Капулетті» В. Белліні демонструє також співвіднесеність із духовно-етичними пошуками епохи Рісорджименто, виявляючи також показовий для неї політичний підтекст оповідання, орієнтований на ідею духовного єднання італійської нації.

ЯВИЩЕ МУЗИЧНОЇ ПРОГРАМНОСТІ У ФОРТЕПІАННІЙ ТВОРЧОСТІ МИКОЛИ МЕТНЕРА

2022-09-22T12:18:53+03:00

Мета роботи – дослідити явище музичної програмності у фортепіанній творчості М. Метнера на прикладі аналізу авторського жанру казки. Методологія дослідження базується на історико-культурологічному та композиційно-аналітичному методах. Використовуються хронологічний і текстологічний підходи, які передбачають опору на конкретний історичний матеріал, послідовні порівняння й узагальнення. На основі аналізу історичних передумов створення явища програмності виявляється авторська уособлена програмність, що відображує певні події у суміжних з музикою видах мистецтва, таких як література, образотворче мистецтво. Наукова новизна зумовлена визначенням сутності та ролі музичної програмності в творчості Миколи Метнера. Визначаються основні позиції казки як літературного та музичного жанрів та їх вплив на формування авторської програмності у фортепіанних творах композитора. Виявляється, що особливістю авторської музичної програмності М. Метнера виступає чуттєво-емоційне сприйняття композитором літературного жанру, його внутрішні переживання стосовно подій у житті людини. Однією з рис творчості Миколи Метнера є пошук моральних універсалій, що підтверджує і зміцнює класичні установки музичного мистецтва. Характерним для казок Метнера стало використання наративних прийомів фразування, континуальності розвитку теми, створення мотивних арок, схильність до репризності та іноді до рефренності, ремінісцентності. У статті також доведено, що моральні установки композитора дають можливість віднести творчість Метнера до напряму метамодернізму. Висновки. Вивчення явища музичної програмності дозволяє відкривати світ музичних казок Метнера і формувати індивідуальні інтерпретативні позиції виконавців стосовно його фортепіанних творів. Для казок Метнера характерна узагальнена програмність, яку можна трактувати як вираз переживань композитора, його чуттєво-емоційні висновки після «прочитання» казок. Це «казки» про особистісне буття самого композитора, думки та емоційні потяги людини. Аналіз зазначеної проблеми підкріплюється композиційними взірцями творчості Метнера.

ПОГЛЯД НА МИСТЕЦТВО ЯК НА ПОРОДЖУЮЧУ МОДЕЛЬ ДІЙСНОСТІ

2022-09-22T12:19:36+03:00

Мета роботи – проаналізувати погляди дослідників сучасних культурних процесів, виявити принципи існування мистецтва у соціально-історичному вимірі та визначити його роль у моделюванні дійсності. Методологія ґрунтується на аналітичному, компаративному, історичному та дескриптивному методах дослідження. Наукова новизна полягає в розгляді мистецтва як форми творчої діяльності, спрямованої на створення нових духовних цінностей, котрі є відображенням дійсності у свідомості митця по принципу її моделі, яка, своєю чергою, породжує цю дійсність. Висновки. Основна мета мистецтва полягає не лише в тому, щоб за допомогою художніх засобів дати можливість людині глибше пізнати свою природу і визначити місце у соціумі, а також отримати рекомендації щодо духовного перетворення світу. Базовою метою мистецтва є показ, тобто представлення матеріалізованого зображення дійсності у вигляді її моделі. Мистецтво існувало в усіх цивілізаціях, тому його твори, які виникали в певному історичному середовищі, несли на собі відбиток епохи. Тобто реальні фізичні об’єкти або події, які отримували матеріальне втілення в художній обробці, передавалися великій аудиторії слухачів, глядачів та читачів через їхні почуття. Передаючи в різних художніх формах зображення та звуки повсякденного життя, мистецтво відтворює його модель, яка стає трансформованим видом дійсності, що, з одного боку, дозволяє інтерпретувати твори мистецтва як культурну цінність, що впливає на соціальний прогрес і сприяє демократизації мистецтва, наближаючи його до більш широких мас населення, з іншого боку, ця трансформація може означати повну зміну функції мистецтва у його відносинах із суспільством, у якому воно відіграє роль провідника соціально-історичного процесу та основи для розуміння його глибинної сутності. В результаті дослідження автор доходить висновку, що головна функція мистецтва у суспільстві, тобто формування колективного та індивідуального світоглядів, об’єктивної масштабної оцінки подій минулого і теперішнього для раціональної та аргументованої орієнтації людини в навколишній реальності і визначенні свого місця у соціумі, може бути виконана в повному обсязі за наявності погляду на такий вид художньої творчої діяльності як на модель, що породжує дійсність.

РИТОРИЧНЕ INVENTIO В ДУЕТНИХ СОНАТАХ Г. Ф. ТЕЛЕМАНА

2022-09-22T12:33:17+03:00

Мета статті полягає у дослідженні першого риторичного етапу – inventio, визначенні його типів та різновидів, специфіки його інтерпретації в дуетних сонатах Г. Ф. Телемана (TWV 40:101-106, 1727). Методологію дослідження складають історичний, компаративний та структурно-функціональний методи. На противагу загальноприйнятому, досить стереотипному, розумінню музичної риторики як явища «фігуративного», пропонується включити в це поняття риторичний канон та виявити шляхи його реалізації в музиці Г. Ф. Телемана, зі спеціальною увагою до першого етапу цього канону, що становить новизну цієї роботи. У результаті дослідження робиться висновок, що існує декілька типів першого риторичного inventio: inventio як «винахід», як жанр, як «підготовка» наступних частин та як «основна ідея» твору, закладена в початковому мотиві. Аналіз дуетних сонат Г. Ф. Телемана показав, що композитор звертається майже до всіх типів риторичного inventio, з позиції композиторської інтерпретації. Виконавське inventio передбачає можливість імпровізації на початку твору або між його частинами, що також буде виконувати роль підготовки або вступу. Так, всі перші частини можна розглядати як «вступ» до наступних фуг, які композитор розміщує на другій позиції циклу. У чотирьох сонатах (№№ 1, 2, 4 та 5) перші частини жанрово наближаються до інвенції за рахунок двоголосної фактури, імітаційного розвитку, частих перекличок. У них же можна виділити і «мотивне» inventio, яке може бути представлене мелодичною послідовністю (№ 1), ритмічною формулою (№ 5), контрапунктичним сполученням (№ 2), або темою, що залишається незмінною, проте впізнаваною протягом всієї частини (№ 4). Вивчення сутності риторичних етапів є важливим елементом в дослідженні музики Г. Ф. Телемана, оскільки виводить на більш ґрунтовний рівень розуміння композиції та поетики творів композитора.

СПЕКТРИ ФОРТЕПІАННОЇ ТВОРЧОСТІ АРНО БАБАДЖАНЯНА: СЕМАНТИКА КАМЕРНОСТІ ТА КОНЦЕРТНОСТІ

2022-09-22T12:20:52+03:00

У статті аналізуються семантичні прояви камерності та концертності у фортепіанній творчості Арно Бабаджаняна. Вивчаються стильові та композиційні особливості фортепіанних та камерно-фортепіанних творів композитора. Досліджується індивідуальний виконавський стиль Бабаджаняна-піаніста та його вплив на авторський стиль Бабаджаняна-композитора. Акцентується увага на художніх та фактурних особливостях творів для сольного та камерного фортепіано. Значне місце у статті відведено музично-виразовим засобам, до яких належать елементи музичної мови, засади формоутворення та композиційні структури. Наукова новизна. Творча спадщина Арно Бабаджаняна є надзвичайно багатогранною, його авторському перу належать твори різних жанрів: концерти для соліста з оркестром, сонати для інструментальних дуетів, фортепіанні п’єси/програмні цикли, естрадні пісні, музика до кінофільмів тощо. Проте дослідники, звертаючись до вивчення творчості Арно Бабаджаняна, в першу чергу акцентують увагу на концертно-віртуозних особливостях його виконавського стилю, який, безумовно, наклав відбиток на особливості композиторського почерку, сформувавши аристократичний вірменський піанізм. Водночас значний пласт лірико-психологічних образів, закладених в таких творах, як «Елегія», «Мелодія», «Прелюдія», «Роздум» для фортепіано, написаних не стільки для концертно-естрадного подання, скільки для камерно-інтимного діалогу зі слухачами-однодумцями, залишається поза науковою увагою. Аналіз досліджень. До вивчення етапів творчого шляху композитора творчості та його ролі у розвитку вірменської музики зверталися А. Григорян, М. Шагинян, Н. Мартиросян, Н. Гумреци, А. Шахвердян. Характеристики виконавських піаністичних манер знаходимо у відгуках С Саркісяна, Л. Саакяна, Л. Сухомлінової, П. Долінської. Методологією роботи є дослідження семантичних проявів камерності та концертності у фортепіанній/камерно-фортепіанній творчості Арно Бабаджаняна; аналіз процесів взаємовпливу індивідуального виконавського та авторського композиторського стилів.

КАТАРТИЧНІ АСПЕКТИ ІНТЕРПРЕТАТИВНОГО СИНТЕЗУ ЯК ОСНОВИ ОПЕРНОГО ОБРАЗУ

2022-09-22T14:06:17+03:00

Мета статті – виявити значення катарсису як інтегративної художньої якості оперного образу, що виникає на основі взаємодії його естетичної та музично-виразової сторін. Методологія роботи поєднує історіографічний, історико-культурологічний, семантичний та жанрово-композиційний підходи, передбачає компаративні та типологічні оцінки. Наукова новизна полягає, по-перше, у відкритті специфічних естетичних передумов здійснення оперного образного синтезу як наслідку цілісної інтерпретації сюжетного ходу та характеру персонажу; по-друге, у доведенні провідного значення катарсису як результату жанрового оперного діяння; по-третє, у розкритті специфіки організації та здійснення катарсису саме музичним шляхом, у тому числі у музичній стороні оперного твору. Висновки свідчать, що явище трагізму в образі й характері певного оперного персонажа означає таке авторське, композиторське та виконавське, розуміння головної антиномії оперної теми (сюжету), яке сприяє перетворенню трагедійного конфлікту у форму та мовне річище піднесеного посттрагічного осмислення (переживання), відповідаючи історичному генезису естетичного очищення. Трагічне в його оперному художньо-естетичному втіленні запрограмоване на катарсис як відчуття причетності до родового людського безсмертя – незалежно від конкретної художньо-композиційної модифікації; воно існує усередині не тільки трагедійного, а й драматичного, ліричного, комедійного різновидів, сюжетних відгалужень опери. Тому, зокрема, шлях провідних персонажів опер В. Моцарта – це шлях перетворення жертви-вигнанця на жертву-обранця, тобто на ідеального героя, і це зумовлює провідну роль в операх різних варіантів мотиву випробувань. Даний мотив постає на музичному рівні стилістичним випробуванням тематичних структур, протиставленням різних музично-інтонаційних комплексів, сягаючи рівня трагічного «психологічного контрапункту» та його катартичного переживання-розв’язання.

СИМВОЛИ І МЕТАФОРИ КВІТІВ У КИТАЙСЬКІЙ КАМЕРНО-ВОКАЛЬНІЙ МУЗИЦІ ХХ СТ.

2022-09-22T12:23:09+03:00

Мета роботи – розкриття специфіки образів природи у китайському камерно-вокальному мистецтві на прикладі символічних смислів у музично-поетичній інтерпретації квітів. Методологія дослідження спирається на аналітичний та порівняльно-історичний методи. Наукова новизна полягає в обґрунтуванні своєрідних ознак прочитання «квіткових» образів у зв’язку з філософсько-естетичними засадами китайської культур. Духовні традиції у китайському мистецтві передбачають інше тлумачення художніх символів і образів, аніж у європейському естетичному світогляді. Згідно з філософією Дао, людина тільки тоді може досягти досконалості, коли зрозуміє красу природи і прагнутиме до єдності з нею. Тому елементи природи, такі як квіти, дерева, тварини, птахи, отримують у національному фольклорі і професійній поетично-музичній творчості різноманітні символічні значення. Відтак видається доречним і актуальним окреслити особливості інтерпретації signa naturae – знаків натури – на обраних конкретних прикладах: (茉莉花 ) «Жасмин» Хі Фана, (曇花) «Епіфіллум» Чжао Сіньда до слів Джі Тона, (梅花引) «Квітуча квітка сливи» Сюй Пейдона до слів Хань Цзіньтін та (月亮花) «Місячна квітка» Лю Хона до поезії Цюй Цон. Висновки. Інтерпретація символів квітів у сучасній камерно-вокальній творчості китайських композиторів свідчить про кілька взаємодоповнюваних процесів. Помітною є взаємодія питомої традиційної основи і напливових елементів європейської композиторської техніки, помітних головно у трактуванні партії фортепіано. Фортепіанний акомпанемент не обмежується простим супроводом вокальної мелодії, а нерідко являє собою самостійний і рівновартісний до партії соліста компонент художньої виразності. Водночас у всіх проаналізованих піснях збережені давні національні традиції, які протягом тисячоліть формували музично-поетичне мистецтво Китаю. Звідси походить багатозначність прочитання сучасними митцями символів природи, апеляція до глибинних смислів, закладених у образах квітів у національній філософсько-поетичній спадщині.

ХОРОВИЙ ДИРИГЕНТ ВАСИЛЬ ЯЦИНЯК (ОСОБИСТІСНИЙ ВИМІР)

2022-09-22T12:22:41+03:00

Серед українських хорових колективів нашого часу Галицький академічний камерний хор займає своє гідне місце. У його репертуарі – хорові твори різних стилів, жанрів, епох, включаючи нові композиції сучасних авторів, за своєю музичною мовою доступні тільки високопрофесійним виконавцям. Належний фаховий рівень колективу забезпечує передусім його керівник Василь Ількович Яциняк, якому 30 травня 2022 р. виповниться 70 років. Напередодні цієї поважної дати варто нагадати чималі заслуги відомого хорового диригента у розвитку української музичної культури та привернути увагу до цієї непересічної особистості, ще належно не поцінованої у музикознавчій літературі. Мета роботи – показати особливості творчої індивідуальності В. Яциняка через призму його сприйняття ним самим та іншими музикантами, різною мірою дотичними до діяльності хорового диригента. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні дослідницько-пошукового (при вивченні теоретичної бази дослідження), біографічного (при окресленні етапів творчого шляху хорового диригента) методу та методу інтерв’ювання (при отриманні усної інформації, необхідної для дослідження). Наукова новизна статті полягає у тому, що творче життя В. Яциняка вперше висвітлюється через особистісний вимір, розкриваючи різні грані його мистецької індивідуальності. У статті використовуються матеріали з інтерв’ю Василя Яциняка, Любові Кияновської, Марії Шот, Василя Долішнього, Степана Дацюка, Мирона Юсиповича, Віктора Степурка, Богдана Богача. Висновки. Василь Яциняк належить до числа тих творчих особистостей, завдяки яким українська музична культура рухається вперед, долаючи міжлюдські та міждержавні кордони, економічні та пандемічні труднощі сучасного періоду. Визнаний і шанований в Україні та за її межами, заслужений діяч мистецтв України (1995) і народний артист України (2010), В. Яциняк залишається просто людиною, зі своїми перевагами і недоліками, багатим внутрішнім світом і вибуховим темпераментом, а головне – із творчими планами на майбутнє, які неодмінно будуть реалізовані.

МУЗИЧНА ДРАМА Р. ВАГНЕРА «ПАРСІФАЛЬ» У РЕЖИСЕРСЬКОМУ ПРОЧИТАННІ КИРИЛА СЕРЕБРЕННІКОВА

2022-09-22T12:23:43+03:00

Мета роботи – проаналізувати останню оперу («святкову сценічну містерію») творчого спадку Ріхарда Вагнера «Парсіфаль» у режисерській інтерпретації Кирила Серебреннікова, здійснену навесні 2021 року у Віденській державній опері, в якій постановник використав новий підхід до роботи зі сценічним втіленням твору. Методологія роботи вибудована на аналізі сюжетного контексту, запропонованого режисером, та символічних елементів, що використані ним для надання додаткової виразовості матеріалу, а також принципах, які постановник використовує для драматургічної роботи з авторським текстом. Серед залучених праць основу становили роботи, присвячені творчому спадку Р. Вагнера, а саме Б. Міллінгтона [14], А. Кенігсберг [3] та О. Наумової [8]; М. Черкашиної-Губаренко, у яких авторка розробила методику структурного аналізу оперного твору [9,10]; музичної інтерпретації – В. Москаленка [7]; філософсько-семантичних принципів функціонування мистецтва – Т. Адорно [1], М. Бубера [2], О. Лосєва [5] та ін. Наукова новизна полягає у дослідженні інтерпретаторської версії К. Серебреннікова з точки зору її сюжетного вирішення та елементів вистави, що мають складну композиційно-семантичну структуру, поєднує питання віри та форм, яких вона може набувати у певних соціально-культурних умовах. Висновки. К. Серебренніков змінює вибудований Вагнером сюжетний розвиток вистави, ускладнює драматургічну структуру своєї постановки шляхом використання відеоряду та введення дубль-актора, який існує паралельно до виконавця-співака, що дозволяє створити багатошаровість дії. Здебільшого нові акценти виникають за рахунок залучення відсутніх в оригіналі сюжетних ліній, які деталізовано представлені як у сценічній дії, так і самостійній медіаскладовій частині вистави, де знайшли відбиток особисті переживання постановника, його релігійні та громадянські позиції. Слідуючи загальній авторській концепції, режисер інтерпретує її наповнення, що дозволяє йому значно динамізувати виставу.

ТВОРЧО-ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ ІНТЕРПРЕТАЦІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВОКАЛІСТА

2022-09-22T12:24:09+03:00

Актуальність дослідження. Виконавська підготовка сучасного вокаліста відбувається в умовах сформованих протиріч між вузькою спрямованістю його професійної освіти та новими на сьогодні соціальними запитами як до стилістики виконання вокальних творів, так і до рівня майстерності музиканта. Такі протиріччя найбільш яскраво розкриваються в оцінках системи вимог до сучасного академічного вокаліста у різних вокальних школах, а також при комплексному оцінюванні вимог, що висуваються до музичної освіти сьогодення у цілому. Сучасні вокалісти, які знаходяться на початку процесу формування компетенцій, що є необхідними для якісного ведення професійної вокально-виконавської діяльності у майбутньому, стикаються з необхідністю вірної організації освітніх процесів, враховуючи необхідний компонент вокальної творчості – формування здатності до інтерпретації авторського задуму у виконанні. Вірна організація освітніх процесів сучасного вокаліста передбачає не тільки структурування процесів освіти, а й, що важливіше, змістовне наповнення цих процесів. Метою роботи є аналіз загально-естетичної та освітньо-виховної складових частин як первісного підґрунтя формування інтерпретаційних вмінь вокаліста. Наукову новизну роботи складає погляд на інтерпретаційний потенціал вокаліста як на творчо-педагогічну проблему, що базується на загально-естетичній та освітньо-виховній складових. Методологію роботи складають: загально-філософські методи – аналіз, синтез, обґрунтування; практичні методи – зіставлення, спостерігання. Висновки: аналіз особливостей виховання вокаліста в умовах сучасної системи освіти та сучасних професійних викликів дає можливість обґрунтувати природній зв’язок загально-естетичного та освітньо-виховного аспектів у формуванні інтерпретаційних вмінь вокаліста; з’ясувати інтерпретаційний потенціал вокаліста як результат сумісної роботи учня та викладача у загально-гуманітарному розумінні; розглядати формування естетичної природи виконавського комплексу вокаліста як одної з базисних структур професійної музичної освіти. Висновки мають практичне значення для викладачів навчальних закладів, де відбувається підготовка, навчання та виховання майбутніх вокалістів-виконавців, а також саме для вокалістів, які за родом своєї професійної діяльності постійно стикаються із насущною потребою відображення у музичних творах та завдяки музичним творам авторського задуму та власного творчого світогляду.

АКОРДЕОННЕ ВИКОНАВСТВО ЯК ІГРОВИЙ ФЕНОМЕН У КОНТЕКСТІ ГЕРМЕНЕВТИЧНОГО ПІДХОДУ

2022-09-22T12:24:37+03:00

Мета статті полягає у розкритті поняття виконавської гри та її складників як цілісного творчого процесу, пов’язаного із суб’єктивними (виконавець та його індивідуальні особливості) та об’єктивними (інструмент, музичний текст) чинниками акордеонної творчості, а також визначенні ігрових планів виконавства, зокрема планів вивчення акордеонного тексту. Методологія дослідження передбачає поєднання герменевтичного, текстологічного та інтерпретологічного методів, що дозволяє виокремити поняття акордеонного тексту та відношення до нього, яке полягає у пошуку нових виконавських, ціннісних оцінок і значень та зумовлюється континуально-творчою діяльністю виконавця. Наукова новизна дослідження визначається формуванням комунікативно-ігрового підходу до акордеонної виконавської творчості як цілісного процесу, що охоплює суб’єктивні та об’єктивні, зовнішні та внутрішні, технічні та художні аспекти виконавства. Такий підхід поглиблює розуміння акордеонної творчості та гри, яка є провідним видом діяльності виконавця на всіх рівнях роботи над музичним текстом – від структурного до художнього. Тому гра постає як самоактуалізація особистості виконавця, спосіб вираження його інтенціональної сфери через звукову репрезентацію. Висновки дозволяють визначити поняття музично-виконавської гри як цілісний континуальний творчий процес, а також комунікативно-ігровий підхід як необхідну передумову формування методологічних виконавських орієнтирів та особистісного бачення. Гра як основний вид діяльності виконавця організовується і скеровується смисловими зовнішніми та внутрішніми, об’єктивними та суб’єктивними чинниками, серед яких визначальними постають особистісні інтенції та автентичність (усвідомлена архітектоніка рефлексуючої свідомості) виконавця як автора художньої інтерпретації. Загалом ігровий аспект можна розглядати як виконавський підхід, що охоплює питання тексту та інтерпретації. Відповідно, значення гри розширюється від технічного поняття до когнітивного духовно-смислового процесу.

ОСОБЛИВОСТІ ТРАКТОВКИ СОНАТНОЇ ФОРМИ У ФОРТЕПІАННІЙ ТВОРЧОСТІ Л. БЕТХОВЕНА: ДО ПРОБЛЕМИ ПОБУДОВИ ВИКОНАВСЬКОЇ КОНЦЕПЦІЇ (НА ПРИКЛАДІ СОНАТ OP. 101, 106, 109, 111)

2022-09-22T12:25:07+03:00

Мета статті полягає у розгляді особливостей трактовки сонатної форми у фортепіанній творчості Л. Бетховена у світлі проблеми побудування виконавської інтерпретації. Методологія роботи базується на комплексному використанні історіографічного, жанрово-композиційного, художньо-семантичного та аналітично-виконавського підходів. Наукова новизна даної статті полягає дослідженні різних етапів у фортепіанній творчості Л. Бетховена та розгляді особливостей трактовки сонатної форми дані періоди, виокремлюючи образно-драматургічні передумови стильових та стилістичних новацій у чотирьох останніх сонатах (ор. 101, 106, 109, 111). Висновки. У фортепіанних циклах пізнього періоду творчості Л. Бетховена відбуваються значні зміни у трактовці сонатної форми, модифікується співвідношення внутрішньо-конфліктної та гармонійної сфер, що суттєво впливає на загальне розуміння музичної драматургії даних творів. У циклах попередніх періодів конфліктний стан мислиться ширше, ніж гармонійний – оскільки останній не завжди стає дійсністю і існує тільки в мисленні людини як ідеал (звідси диспропорція у їхньому розвитку). У сонатних циклах op. 101, 106, 109, 111 і конфлікт, і ідеал лежать у площині дієвості, видно зворотне їх співвідношення: конфлікт трактується у «вузькому» розумінні – як внутрішньо-суб’єктивний стан, а гармонія – як об’єктивний – як об’єднання людини і буття. У сонатах раннього та середнього періодів творчості Л. Бетховена сфери внутрішньо-конфліктної та гармонійної сфер не відрізняються за загальним рівнем; в останніх сонатах гармонії, що стверджуються як виведення вирішення конфлікту, характерний максимальний рівень спільності, оскільки вони гармонійно поєднують у собі ідеал і дієвість (ідеал відкритий в об’єктивній дійсності, і він стає дійсністю для особистості), емоційне та раціональне, об’єктивне та суб’єктивне (ідеал об’єктивний за своїм змістом та суб’єктивний у плані повного злиття з ним особистості).

ІСТОРИЧНА СПАДКОЄМНІСТЬ ТА СЕМАНТИЧНА ВЗАЄМОДІЯ УКРАЇНСЬКИХ БАЛАЛАЄЧНИХ ВИКОНАВСЬКИХ ШКІЛ

2022-09-22T12:34:08+03:00

Мета роботи – дослідження особливостей формування українського професійного балалаєчного мистецтва в контексті спадкоємності традицій провідних виконавських шкіл. Методологія дослідження. Застосовані аналітичний, історичний та біографічний методи, а також системний підхід та виконавський аналіз. Наукова новизна дослідження. Вперше в українському музикознавстві здійснена спроба узагальнення виконавського та методичного досвіду провідних виконавських балалаєчних шкіл України та виявлення рис їх семантичної взаємодії. Висновки. Українське балалаєчне виконавство на сучасному етапі набуває активного професійного розвитку в українському мистецькому середовищі та як невід’ємна частина української національної традиції посідає важливе місце у культурному житті сучасної України. Професійне балалаєчне мистецтво в Україні в процесі свого розвитку увібрало у себе риси провідних виконавських шкіл – П. Нечепоренка–О. Шалова та Є. Блінова. Кожен з цих напрямів має власну специфіку, характерні риси, що закладені у педагогічних та методичних принципах, які відображають індивідуальний творчий підхід його засновника. Але не можна говорити про їх чітку диференціацію, адже всі вони існують та мають свій подальший розвиток у контексті загального розвитку народно-інструментального мистецтва України, в тісному взаємозв’язку з іншими виконавськими напрямами та школами. В наш час відбувається процес певного зближення та взаємозбагачення всіх виконавських напрямів балалаєчного мистецтва. Цьому сприяє активний обмін професійним досвідом, який відбувається в процесі творчого спілкування, що, своєю чергою, надає потужний творчий імпульс не тільки активному розвитку українського професійного балалаєчного виконавства, а й популяризації всього українського народно-інструментального мистецтва.

РОЗВИТОК ДИТЯЧОЇ ВОКАЛЬНОЇ ТВОРЧОСТІ КРІЗЬ ПРИЗМУ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОКСАНИ ЛІСОВСЬКОЇ

2022-09-22T12:26:06+03:00

Мета роботи – висвітлити процес розвитку дитячої вокальної творчості крізь призму професійної діяльності відомої прикарпатської педагогині Оксани Лісовської, окреслити основні підходи до роботи з дітьми, розкрити багатогранність та різновекторність професії музиканта-педагога. Методологія дослідження базується на застосуванні системного підходу, методів аналізу та синтезу, систематизації теоретичних даних та інтерв’ю. У роботі здійснено комплексний аналіз професійної діяльності Оксани Лісовської щодо розвитку дитячої вокальної творчості та досліджено роль особистості педагога в творчому становленні молодого покоління. Наукова новизна полягає в тому, що вперше у науковій літературі окреслено творчий внесок та педагогічну діяльність української співачки, композиторки, педагогині, журналістки, телеведучої, заслуженої працівниці культури України Оксани Лісовської щодо розвитку вокального виконавства дітей. Висновки. Вокальне виконавство дітей є неповторним багатством духовної культури українського народу, джерелом розвитку і примноження сучасної музичної культури. В процесі взаємодії педагога з вихованцями у сфері музичного виконавства відбувається формування особистісних якостей дітей та розвиток соціально прийнятних навичок і вмінь. Професія педагога з вокалу являє собою нероздільну єдність педагогіки та вокального мистецтва, а також вимагає широкого комплексу загальнопедагогічних і спеціальних здібностей. Задля належного розвитку цих здібностей необхідною є активна творча діяльність, що не лише сприяє виявленню вже сформованих, а й може відкрити потенційні здібності вихованця та надалі й розвинути їх. Досвід Оксани Лісовської, яка нещодавно відзначила 20-річчя своєї діяльності у зразковій вокальній студії «Ліра» при Палаці культури «Мінерал» (м. Калуш), показує, що професія музиканта-педагога уособлює не лише наявність професійної фахової підготовки, а й володіння творчим підходом у роботі з вихованцями з урахуванням різновекторності творчого процесу на основі індивідуальних, вікових особливостей та музично-вокальних здібностей вихованців.