«REQUIEM НА ЛАТИНСЬКІ КАНОНІЧНІ ТЕКСТИ ДЛЯ ДЕВ’ЯТИ ВИКОНАВЦІВ» ВОЛОДИМИРА РУНЧАКА: ОСОБЛИВОСТІ АВТОРСЬКОЇ ТРАКТОВКИ ЖАНРУ

Анотація

Мета роботи полягає у виявленні особливостей авторського трактування жанру реквієму в творі Володимра Рунчака «Requiem на латинські канонічні тексти для дев’яти виконавців» через здійснення жанрово-стильового аналізу твору. Методологія дослідження спирається насамперед на методи музично-теоретичного аналізу (зокрема, методи жанрового і стильового аналізу, аналізу елементів музичної мови, інтерпретації художнього змісту), а також на загальні методи структурно-системного аналізу, виокремлення й узагальнення. Наукова новизна роботи полягає в тому, що твір відомого українського композитора Володимира Рунчака «Requiem на латинські канонічні тексти для дев’яти виконавців» уперше в музикознавчому просторі отримав аналітичне осмислення з точки зору його жанрово-стильового наповнення й особливостей композиційного втілення. Висновки. Звертаючись до написання реквієму, автор свідомо відмовляється від традиційних для цього жанру великих виконавських формацій та вибирає для свого твору виражальні засоби саме камерно-вокального кшталту. У цьому випадку разом із солістами-вокалістами вибраний інструментальний склад (струнний квартет, фортепіано, флейта, кларнет) стає свого роду прототипом симфонічного оркестру та в творчому переломленні автору виявляється повністю спроможним щодо вирішення художніх завдань, необхідних для побудови масштабної музичної драматургії, що передбачає такий жанр. Композитор у своєму творі розширює ідейний складник реквієму, відходячи від традиційно-жанрового спрямування (у вигляді присвяти конкретній померлій особі) та обертаючи більш ємні й концептуальні смислові маркери, про що свідчить літературний епіграф до твору. Формуючи драматургічну концепцію свого реквієму, В. Рунчак не відходить далеко від типових зразків, притаманних традиційному жанру, але разом з тим проявляє й певну свободу і у процесі компоновки частин між собою, і у виборі образно-емоційного навантаження частин порівняно з жанровими орієнтирами традиційного реквієму. Авторський мовно-стильовий комплекс, що будується на основі та з використанням як необарокових музично-мовних елементів і стильових рис (поліфонічні прийоми, риторичні фігури, інтонаційні, гармонічні й фактурні стилізації і алюзії та ін.), так і широкого загалу прийомів і компонентів сучасного композиторського письма (алеаторні прийоми, сонорика, розширена гармонія, кластери й ін.), виявляється доволі цікавим і художньо обґрунтованим, що вельми актуалізує старовинний жанровий концепт у нових художніх умовах.