ІНТОНАЦІЙНА СТРУКТУРА РАННЬОЇ ОПЕРИ

Анотація

Мета статті полягає у розгляді шляхів розвитку інтонаційної структури опери кінця XVI – початку XVIІ століть як сукупності інтонаційних ознак, достатніх для відображення абстрактно-споглядальної та напружено-чуттєвої, драматичної образності, статичних та дієвих етапів драматургічного розвитку нового театрального жанру. Методологія дослідження спирається на історико-стильовий підхід, крім того, задіюються методи системного та інтонаційного аналізу, корисним виявляється компаративний метод. Наукову новизну визначає включення до вітчизняного наукового обігу малодослідженого періоду розвитку італійської опери, що, з одного боку, доповнить та скорегує наявні в музикознавчих роботах уявлення про це явище, а з іншого – дозволить побачити та акцентувати нові аспекти інтонаційної еволюції ранньої форми такого жанру. Крім того, це робить можливим на прикладах певних опер кінця XVI – початку XVII століть виявити спільні моменти, які утворюють типологічні риси опери як жанру. Висновки. Рання опера, котра за досить короткий термін з моменту її народження до середини XVII століття значно еволюціонувала, рухалася від загальнотеатральних закономірностей убік становлення логіки іманентно-музичного розвитку; від вагомості декламації, що підкорялася найменшим відтінкам слова, до узагальненої передачі смислу і почуттів поетичного тексту; від емоційно забарвленої інтонації, що є характерною для флорентійських опер, до принципів інтонаційного узагальнення емоцій, які формуються в творчості К. Монтеверді. Всі перелічені модуляційні процеси, як важливі для затвердження ключових рис оперного жанру, супроводжувалися рухом убік розширення музичною драмою образного світу. Речитатив, як головний атрибут, що характеризував специфіку ранньої опери, в подальшому її розвиткові був витіснений на периферію музичної сторони вистави більш життєздатними оперними формами, але при цьому залишився вагомим компонентом виразу сценічної дії. В цьому процесі логіка музично-драматургічної композиції була пов’язана з подоланням плинності речитативного стилю, виділяючи в ньому з досить великою визначеністюаріозні епізоди, а також використовуючи елементи наскрізного розвитку. Крім того, вона зазвичай вибудовувалася як рух від статики вихідної ситуації (хорові епізоди) через її порушення (речитатив) до закріплення нової якості (аріозні та хорові епізоди).