РОЛЬ НАРОДНО-ІНСТРУМЕНТАЛЬНОГО ВИКОНАВСТВА В КОНЦЕРТНОМУ ЖИТТІ ОКУПОВАНОГО НІМЦЯМИ ЛЬВОВА (1941–1944 РР.)

Анотація

Мета роботи – спростувати поширені міфи про скупість музичного життя 1941–1944 рр. (особливо в порівнянні з минулим періодом), які породила тривала заборона досліджувати культуру зазначеного періоду та відсутність доступу до документальних джерел. Методологія дослідження – спирається на системно-аналітичний та компаративний методи, а також контент аналіз щоденної газети “Львівські вісті” та щомісячника “Наші дні”, які були офіційно дозволеними виданнями впродовж зазначеного часового проміжку. Наукова новизна статті полягає у демонстрації моделі застосування класичної музики в якості струнко організованої системи ідеологічної пропаганди та визначення ролі народно-інструментального виконавства як її антипода. Висновки. Процес детального відтворення концертного життя дистрикту Галичина виявив, що народно-інструментальне виконавство періоду німецької окупації – важливий чинник боротьби за український контент в культурному житті української громади Східної Галичини. Так склалося, що найбільше поширення на той час мала бандура як сольний та ансамблевий інструмент. Попри незаперечну присутність гітари, мандоліни, домри, подекуди цитри та акордеона в побутовому музикуванні галичан першої половини ХХ ст., саме бандура в очах локальної інтелігенції була тим інструментом, що якнайкраще виражав національну ідентичність та засвідчував культурну єдність з українцями Великої України (що було вкрай важливим в даних історично–політичних обставинах). Злет концертної активності народних виконавців 1941–1944 рр. – закономірний результат сорокарічного впровадження інструменту в музичний обіг Східної Галичини. Скориставшись політичною ситуацією, музична інтелігенція змогла не тільки задовільнити “мистецький голод” соціуму на українську музику, а й зреалізувати широкомасштабну (наскільки це було можливо за тих умов) пропаганду власної культури.