ІСТОРИЧНІ ПРОЛЕГОМЕНИ ТА КОНЦЕПТУАЛЬНІ ДЖЕРЕЛА ЖАНРОВОЇ ФОРМИ ВОКАЛЬНОЇ СИМФОНІЇ

  • Valentyna Volodymyrivna Guzieieva Одеська національна музична академія імені А. В. Нежданової https://orcid.org/0009-0008-6283-0145
Ключові слова: жанровий синтез, Symphonia Sacrae, духовна симфонія, жанровий архетип, неокласицизм у симфонії, симфонійний дискурс, кантатно-ораторіальна традиція, жанрова трансформація, синтетична форма, музична онтологія

Анотація

Метою роботи є виявлення історико-генетичних витоків жанру вокальної симфонії, простеження етапів його становлення від духовних симфоній Ренесансу-Бароко до модерних форм ХХ століття, а також визначення внутрішніх закономірностей жанрового синтезу, який поєднує сонатно-симфонічне, кантатно-ораторіальне та хорове начала. Важливим завданням є також осмислення філософсько-естетичного змісту вокальної симфонії як музичної моделі гармонійного світу, у якій поєднуються традиції сакрального і світського мистецтва. Наукова новизна полягає у цілісному підході до осмислення вокальної симфонії як жанрово-світоглядного явища, що поєднує історичну спадковість і новаторство. Запропоновано інтерпретацію вокальної симфонії як нової форми синтезу, у якій з’єднуються сонатно-симфонічні та кантатно-ораторіальні принципи без оперно-драматичного контексту, що відрізняє її від класичних вокально-симфонічних жанрів XVIII–XIX століть. Методологічну основу становить поєднання історичного, порівняльно-типологічного, семіотичного та герменевтичного підходів. Додатково використано аналітичні методи музикознавства, орієнтовані на виявлення структурно-драматургічної організації вокальної симфонії в контексті її стилістичної еволюції. Висновки. Розвиток вокальної симфонії є одним із найважливіших етапів еволюції європейського музичного мислення, що відбиває глибинні закономірності діалогу традиції та новаторства. Як художнє явище ХХ століття, вона постає не як наслідування минулих форм, а як їхнє оновлене втілення у новій естетичній системі координат. Вокальна симфонія ХХ століття не є реставрацією стародавніх форм, а новою концепцією єдності – синтезом класичної інструментальності та сакральної ідеї звуку як носія духовного сенсу. Вона долає оперно-драматичні принципи романтизму, орієнтуючись на масштабність філософського узагальнення і гармонію вокального та інструментального начал. У цьому полягає її принципова відмінність від вокально-симфонічних жанрів попередніх епох, заснованих на естетиці театрального ефекту. Вокальна симфонія вбирає у себе не лише художній досвід минулого, а й концептуальну ідею нового музичного гуманізму, у якому звук перетворюється на універсальну мову духовного спілкування.

Посилання

1. Самойленко О., Осадча С. Музична семіологія як актуальний напрям теорії мовної свідомості. Modern culture studies and art history: an experience of Ukraine and EU: Collective monograph. Riga: Izdevnieciba «Baltija Publishing», 2020. С. 436–458.
2. Baalbaki I. Evolutionary postures of the baroque musical discourse. Between stile antico and stile moderno in Symphonia sacra op. 11, no. 25 by Heinrich Schütz. Education, Research, Creation. Vol. 9 No. 1. 2023. Рр. 9–20.
3. Charteris R. The Performance of Giovanni Gabrieli’s Vocal Works: Indications in the Early Sources. Music & Letters. Published By: Oxford University Press, 1990. Vol. 71, No. 3. Pp. 336–351.
Опубліковано
2025-07-04
Розділ
ІСТОРІЯ ТА ТЕОРІЯ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА І КУЛЬТУРИ