МУЗИЧНО-ПОЕТИЧНА ТРАДИЦІЯ КИТАЮ ЯК ОСНОВА ЖАНРОВОЇ ФОРМИ ХУДОЖНЬОЇ ПІСНІ У КИТАЙСЬКІЙ КАМЕРНО-ВОКАЛЬНІЙ МУЗИЦІ

Анотація

Мета дослідження. Метою роботи є виявлення історико-філософських і естетичних засад китайської камерно-вокальної музики ХХ–ХХІ століть, а також визначення механізмів взаємодії давніх музично-поетичних традицій із західноєвропейськими жанровими та стильовими моделями. Методологія дослідження. Методологічна база роботи спирається на міждисциплінарний синтез музикознавства, культурології, східної філософії та естетики. Використано історико-культурний, порівняльно-аналітичний, герменевтичний і феноменологічний методи. Наукова новизна. Наукова новизна дослідження полягає у комплексному аналізі китайської камерно-вокальної музики ХХ–ХХІ століть як явища культурної спадкоємності та художнього синтезу. Висновки. Проведене дослідження засвідчує, що сучасна китайська камерно-вокальна музика постає простором живого діалогу між минулим і сучасним, Сходом і Заходом, традицією й інновацією. У її основі лежить принцип філософської співприродності звуку та смислу, який сягає давньої ідеї єдності Людини й Космосу. На відміну від західно-європейського романсу, де музика прагне до вираження індивідуального почуття, китайська художня пісня зберігає споглядальний характер, звернений до внутрішнього світу; тут звук постає не стільки проявом емоції, скільки способом духовного самопізнання. Аналіз творчості композиторів Ло Чжуйцзюнь, Сюй Чжібіна, Хуан Хувея, Гао Піна демонструє, що кожен із них по-своєму переосмислює давні естетичні принципи. Ло Чжуйцзюнь поєднує структуру китайського мовлення з європейською гармонією, Сюй Чжібін розвиває медитативну темброву фактуру, Хуан Хувей створює лірико-драматичний тип пісні, у якому буддійська ідея спокою зливається із символістською поетикою тексту. У цьому контексті давня філософія Дао й сучасна музична мова утворюють єдину інтонаційну систему, де тиша й звук, пауза й подих стають рівноправними елементами музичного висловлення.