СОНОРНЕ ІНТОНУВАННЯ ЯК РІВЕНЬ ХУДОЖНЬОГО ЦІЛОГО ТА СТИЛЮ У ТВОРЧОСТІ К. ЦЕПКОЛЕНКО (НА ПРИКЛАДІ ЦИКЛУ «ГРА В КАРТИ» І «ЛІФТУ БАЖАНЬ»)

Анотація

Актуальність. Художня репрезентація загальнолюдських універсалій через авторську концепцію набуває часом особливі, які не завжди розрізняються, специфічні форми. Так відбувається і з сучасним авторським стилем, який, як і в попередні епохи, передбачає неповторність творчої особистості композитора, вгадування втілених ним ідей і концепцій за допомогою впізнавання індивідуальних прийомів, що пов’язуються з його творчістю, але вимагає для своєї «розшифровки» не тільки великого слухового досвіду знайомства з музикою минулого та сьогодення, широти кругозору та музикознавчої підготовки, а й певного багажу знань у галузі культурології, антропології, філософії та психології. У сучасному вітчизняному музикознавстві незмінно актуальною залишається проблема вироблення термінологічного апарату та пошуку методів аналізу сонорної музики, тобто інструментарію, який допоміг би найповніше висловити специфіку її звучання та розкрити її образно-смислове наповнення. У цій статті автор проходить такий дослідницький, водночас, частково творчий та експериментальний шлях, зосереджуючи увагу на сонорно-сонористичному комплексі прийомів, що використовуються одеським композитором К. Цепколенко. Мета дослідження – виявити рівень впливу сонорного інтонування на процес стилеутворення шляхом застосування сонорно-сонористичних прийомів у творах К. Цепколенко. Наукова новизна полягає у тому, що у статті розглядаються сутність гри і театральності, різні дослідницькі підходи до цього, за допомогою диференціації сонорно-сонористичних засобів, виявлення комплексу сонорного інтонування на прикладі низки творів, властивого авторському стилю К. Цепколенко. Висновки. Розглядаючи твори Кармели Цепколенко у світлі властивих її поетиці установок інструментального театру, можна виявити загальні закономірності, такі, як опора на ігрову логіку, аж до перфомансу, персоніфікація інструментів (тембрів), інтервалів. Особливого значення в авторській музичній мові композитора набувають при цьому «широка» інтерваліка, збільшені та зменшені інтервали, зокрема – тритони. У циклі «Гра в карти» за допомогою сонорних засобів відтворюються відповідні ігрові ситуації з властивими конфліктними моментами та емоційними проявами гравців. Ініційоване театральністю «дотримання» у створенні цього циклу правилам тієї чи іншої гри проявляється і у позамузичній стороні творів – в акторській грі виконавців з певною мімікою та жестикуляцією.