ТРАДИЦІЯ І НОВАТОРСТВО ЯК ФОРМА ІСТОРИЧНОЇ САМОСВІДОМОСТІ В СУЧАСНІЙ МУЗИЧНІЙ КУЛЬТУРІ

Olena Petrivna Kuchma

doi:10.31723/2524-0447-2025-43-11

Olena Petrivna Kuchma Одеський державний музичний ліцей імені професора П. С. Столярського https://orcid.org/0000-0001-7924-2659

DOI: https://doi.org/10.31723/2524-0447-2025-43-11

Ключові слова: традиція, новаторство, генетико-типологічний аналіз, жанр, стиль, композиторське мислення, культурна пам’ять, інтерпретуючий стиль, синтетичний стиль, поліфонія стилів, історизм

Анотація

Мета роботи. Метою даного дослідження є виявлення закономірностей взаємодії традиційного та новаторського в музичному мистецтві ХХ–ХХІ століть, з особливим акцентом на осмислення генетико-типологічних механізмів, які забезпечують спадкоємність художнього мислення. Робота спрямована на уточнення ролі традиції як динамічної категорії, здатної не лише зберігати, а й оновлювати культурний зміст, а також на визначення специфіки прояву інтерпретуючих і синтетичних стилів як нових форм музичного історизму. Наукова новизна. Новизна дослідження полягає у комплексному розгляді традиції не як статичного культурного явища, а як активного структурного принципу музичної творчості, що визначає внутрішню логіку взаємодії минулого і сучасного. У роботі обґрунтовується поняття інтерпретуючого стилю як однієї з провідних форм художнього синтезу ХХ століття, а також уточнюється його значення в контексті історико-естетичних тенденцій і філософії музичного історизму. Методологія дослідження. Методологічну основу роботи становлять принципи системного, історико-типологічного та герменевтичного аналізу, які дозволяють розглядати музичний твір як текст, включений у широкий контекст культурної пам’яті. Висновки. Проблема співвідношення традиції та новаторства є однією з фундаментальних категорій музичного мистецтва ХХ– ХХІ століть, яка визначає його художню та філософську спрямованість. Еволюція композиторського мислення протягом минулого століття демонструє не стільки розрив із минулим, скільки його глибинне переосмислення й перетворення в умовах нової культурної реальності. Традиція перестає сприйматися як догматичний канон, що обмежує свободу митця, і починає функціонувати як живий механізм історичної пам’яті, який не лише зберігає спадкоємність, а й забезпечує можливість оновлення. У цьому сенсі новаторство постає не запереченням традиції, а її продовженням в іншому контексті – формою внутрішнього діалогу між епохами.

Посилання

1. Гадамер Г.-Г. Язык и понимание. Актуальность прекрасного. М.: Искусство, 1991. С. 43–60.
2. Зинькевич Е. Значение генетико-типологического аспекта в анализе современной музыки. Музыкальное произведение: сущность, аспекты анализа. Сборник статей. К.: «Музична Україна», 1988. С. 96–102.
3. Манн Т. Доклад о романе «Иосиф и его братья». Иосиф и его братья. М., 1968, т. 2. 918 с.
4. Перес С. Национальное в музыкальном мышлении. Музыкальное мышление: сущность, категории, аспекты исследования. Сборник статей. К.: Музична Україна, 1989. С. 82–85.
5. Рощенко О. Форми включення іностильового матеріалу до творчості радянських композиторів. Українське музикознавство. Вип. 22. К.: Музична Україна, 1987. С. 3–9.
6. Honneger A. Le suis Compositeur. Paris, 1951. 120 p.
7. Osadcha S., Wei Lixian, Qiao Zhi, Chen Hongyu, Cheng Shuo. Emotive-axiological approach in musicology and modern theory of opera experience. AD ALTA: Journal of Interdisciplinary Research, 2023. Vol. 13, Issue 2, Special Issue 35. Pp. 37–39.