ПОЕТИКА СОНАТНОЇ ФОРМИ У Ф. ШУБЕРТА: ВІД КОМПОЗИЦІЙНОГО ПРИНЦИПУ ДО ВИКОНАВСЬКОГО ПЕРЕЖИВАННЯ

Анотація

Мета роботи. Метою даного дослідження є виявлення художньо-естетичних закономірностей шубертівської сонатності як особливого типу музичного мислення, у якому класична форма набуває нового змістового виміру – особистісного, психологічного, екзистенційного. Наукова новизна. Наукова новизна роботи полягає у комплексному розгляді Сонати a-moll D 784 як ключової ланки еволюції романтичної сонатності, у якій реалізується перехід від об’єктивного формотворення до суб’єктивно-драматичного типу музичного мислення. Методологія дослідження. Методологічну основу роботи становить міждисциплінарний синтез – поєднання аналітичних, герменевтичних, феноменологічних і семіотичних підходів, що дають змогу розглядати музичну форму як живий процес смислотворення. Застосовано структурно-аналітичний метод, спрямований на виявлення інтонаційних і гармонічних закономірностей сонатного циклу; феноменологічний метод, що акцентує сприйняття форми як часовий досвід суб’єкта; а також герменевтичний аналіз, який розкриває символічні та екзистенційні значення музичного тексту. Висновки. Проведене дослідження дає підстави стверджувати, що Соната a-moll D 784 є одним із найзначніших і найпоказовіших творів у фортепіанній спадщині Франца Шуберта, у якому втілено перехід від класичної моделі сонатності до романтичного типу музичного мислення. У ній сонатна форма втрачає риси зовнішньої нормативності, перетворюючись на простір духовного самовираження, де композиційна логіка підпорядкована внутрішній необхідності звучання, а музичний час постає вираженням людського буття. Шуберт, не руйнуючи традицію віденської класичної школи, радикально її переосмислює, перетворюючи формальні принципи на живу тканину психологічних та інтонаційних процесів. Соната a-moll демонструє рідкісну цілісність циклу, у якому три частини поєднані системою інтонаційних і тональних взаємозв’язків, що утворюють своєрідну «поліфонію форми». Перегуки мотивів, ритмічних фігур і ладових опор створюють враження єдиного звукового організму, у якому пам’ять про кожен елемент живе в наступних подіях. Таким чином, реалізується ідея «пам’яті форми» – фундаментальний принцип шубертівського музичного мислення, побудованого на повторному переживанні вже прозвучалого як форми внутрішнього досвіду.