ОСОБЛИВОСТІ ЗВУКОВОЇ КУЛЬТУРИ МОЦАРТІВСЬКОГО ПІАНІЗМУ

Анотація

Мета роботи. У статті досліджуються особливості звуковидобування, звуковедення та артикуляційно-штрихової культури моцартівських фортепіанних творів. Методологія дослідження передбачає використання системного, музикознавчого, виконавського та культурологічного підходів; важливими є джерелознавчий та музично-аналітичний методи. Наукова новизна роботи постає у виявленні особливостей виконавських прийомів Моцарта у досягненні плавності й легкості пасажної техніки, а також кантиленної співучості на клавішно-ударному інструменті. Підкреслюється і важливість впливу на інструментальні мову і мовлення фортепіанних творів оперно-вокального звуковедіння та появи попередника фортепіано – «молоточкового» клавіру. Висновки. Музика Моцарта, як це можна виявити у найяскравіших сучасних та минулих виконавських втіленнях, при всій своїй ясності та класичності завжди залишає можливість для інтерпретативного поглиблення і суто особистісними інтенціями, звучною та мисленнєвою індивідуальністю подання. Загадкова і сьогодні (і, мабуть, назавжди) особистість Моцарта за розповсюдженим ореолом балагурства, кумедних жартів та ігрового начала приховує незвідані глибини, можливості найтоншої, індивідуалізованої варіантності піаністичного відтворення. Переплетіння, синтез композиторських та виконавських здібностей стало для Моцарта не тільки віянням його епохи, а тою загальномузичною базою, що утворила фортепіанний стиль митця, який, у свою чергу став важливою віхою у розвитку фортепіанного мистецтва в його жанрово-стильовому, музично-мовному та виконавському відношеннях. Важливу роль тут зіграли виконавські засоби Моцарта-піаніста (легкість та плавність пасажної техніки і фортепіанна співучість кантилени; чуттєво-виразна артикуляція музичної думки в інструментальному мовленні) та поява безпосереднього попередника фортепіано – «молоточкового» клавіру.