ЩИПКОВІ МУЗИЧНІ ІНСТРУМЕНТИ УКРАЇНИ: КОМПАРАТИВНИЙ ПІДХІД

Анотація

Метою дослідження виступає систематизація матеріалів щодо традицій щипкового виконавства в Україні з виявленням особливостей практики різноінструментального вжитку музичних інструментів. Методологічна основа роботи базується на застосуванні низки методів, зокрема системно-аналітичного, компаративного, стильового, герменевтичного, а також методів історичного, біографічного аналізу й узагальнення. Наголошуються також наукові напрацювання в галузі органології І. Зінків, обгрунтування яких на користь ірано-скіфського походження усього європейського інструментарію виявляє спільні риси розвитку струнно-щипкового європейського творчого вжитку. Наукова новизна роботи ґрунтується на конкретизації окремих положень та фактів життя й виконавської діяльності Івана Хандошка, зокрема, у приналежності не тільки до скрипкового, а й щипкового виконавства. Також вперше в українському музикознавстві висуваються позиції аналогії даного інструментального вжитку та його репертуарного наповнення до прийнятого в грі на інших академічних народних інструментах використання ознак національної належності – як теоретично вибудований аргумент на користь національного українського обгрунтування щипкової гри; загострюється увага на дотичності щипкового виконавства до сакральної символіки «злету» над мовленнєвими мелодичними побудовами. Висновки. Органіка інструментально-щипкової гри для України у світлі відомостей про творчість її митців та історично зазначеної залученості щипкового виконавства до кореневих показників інструменталізму виводить на тезу про укоріненість в українській мистецькій сфері навиків інструментально-щипкового здобутку. Іншою позицією висновків даної статті виступає твердження про співпадіння уваги знаменитих музикантів XVIII століття (зокрема, скрипача Івана Хандошко) до народних щипкових інструментів із подіями «кельтського Відродження». Стверджується, що згодом модерн на межі ХІХ–ХХ століть сприяв розквіту академічного визнання щипкових інструментів.