ЕСТЕТИКА РАННЬОГО БАРОКО В СУЧАСНОМУ ТЕАТРІ (НА ПРИКЛАДІ ТВОРЧОСТІ К. МОНТЕВЕРДІ): ДО ПРОБЛЕМИ АВТЕНТИЧНОГО ВИКОНАННЯ

Анотація

Мета дослідження. Метою цієї роботи є виявлення сутнісних принципів автентизму як художньо-виконавської стратегії, що визначає нове ставлення до музичного тексту, часу та тілесності звуку. Дослідження спрямоване на розкриття особливостей інтерпретації ранньобарокової опери – насамперед у контексті творчості Клаудіо Монтеверді – у просторі сучасного музичного театру, а також на осмислення історично поінформованого виконавства як форми філософської рефлексії про час, традицію й звукове тіло культури. Наукова новизна. Наукова новизна полягає в цілісному розгляді автентизму як феномена культурної пам’яті та у виявленні його естетико-філософської функції в музичному мистецтві сучасності. Уперше автентичне виконавство аналізується не лише як стилістична практика реконструкції, а як спосіб мислення, що охоплює діалог між минулим і сучасним, традицією та технологією. У дослідженні акцентовано увагу на проблемі вокального еталону в умовах історично поінформованої інтерпретації, де виконавець постає медіатором між історичним звучанням і слухачем сучасної доби. Методологія дослідження. Методологічну основу становлять міждисциплінарні підходи сучасної музичної науки: феноменологічний метод (для аналізу музичного досвіду як форми присутності смислу у звуці), герменевтичний (для інтерпретації музичного тексту як багатошарового смислового простору), а також історико-культурний і порівняльно-аналітичний методи. Висновки. Аналіз оперної спадщини Клаудіо Монтеверді засвідчує, що раннє бароко постає не лише як естетичний феномен, але і як архетипічна структура музичної драми, у межах якої зароджуються принципи синтезу слова й звуку, афекту та форми. Сучасні постановки барокових опер свідчать про прагнення поєднати наукову реконструкцію з інтонаційною поетикою сучасності, формуючи нову якість музичного театру – театр звукової пам’яті, у якому минуле не повторюється, а проживається заново. Феномен автентизму виходить далеко за межі вузькопрофесійної виконавської практики, перетворюючись на форму художньої філософії, у якій поєднуються знання, уява та духовна відповідальність. Історично поінформоване виконавство не є «реставрацією» минулого, а радше актом його метафоричного відродження – оживленням звукової матерії через сучасні інтерпретаційні засоби та нові аудіальні форми присутності.