БАЛЕТ ВІКТОРІЇ ПОЛЬОВОЇ «ДЗЕРКАЛО. СНИ, АБО МАЛЕНЬКЕ ЖИТТЯ» ЯК СЕМІОТИЧНА МОДЕЛЬ МЕТАМОДЕРНОЇ ЧУТЛИВОСТІ

Анотація

Мета роботи – окреслити семіотичний потенціал образу Дзеркала в балеті Вікторії Польової «Дзеркало. Сни, або Маленьке життя» та показати, як через програмні назви, темброво-гармонічні рішення й колористичний слух композиторки формується метамодерна поетика трансгресії. Методологія дослідження спирається на системно-аналітичний та компаративний методи, ґрунтується на поєднанні засад культурологічного, семантичного та музикознавчого аналізу, які дають змогу більш глибоко розглянути балет В. Польової «Дзеркало. Сни, або маленьке життя». Наукова новизна полягає у спробі цілісного музикознавчого аналізу музики до балету Вікторії Польової «Дзеркало. Сни, або Маленьке життя» та уточненні семіотичного статусу образу Дзеркала як композиційно-драматургічного принципу організації музичної структури твору. Висновки. Балет Вікторії Польової «Дзеркало…» є особливою художньою реальністю, що поєднує музичну (аудіальну) та хореографічну (візуальну) складові. Феномен Дзеркала розглянуто як «семіотичний феномен» (за У. Еко); форму комунікативного діалогу; трансцендентний образ, символ і метафору. З’ясовано, що поєднання музики та хореографії надає можливість композиторці концептуалізувати музику, перекодувати смисли з однієї мови на іншу. Виокремлено концептуальні ідеї твору: авторська самоідентифікація, ірраціональність мислення, поєднання реального та мітологічного часів, нелінійність часу, ствердження вітальності, можливість зануритись у глибини своєї позасвідомості, поєднати у музиці звуковий фізичний простір та метафізичну реальність, буття та інобуття в їх цілісності. Визначено вплив чинників позамузичного походження та їх взаємодію з музичною компонентою, які в чуттєво / чутливій формі віддзеркалюють метамодерне повернення до афекту, ідей «нового романтизму» і «нової щирості» та відображають різні екзистенційні виміри буття. З’ясовано, що весь музичний матеріал балету побудований на повторах коротких тем-патернів, які є смисловим ядром твору. Доводиться драматургічна значущість тембрів певних інструментів (флейти, труби, фортепіано), звучанню яких надається символічне значення, і в кожному окремому випадку ці інструменти є ключовими у звукотворенні смисло-образів.