САКРАЛЬНИЙ КОД У ЦИФРОВІЙ КУЛЬТУРІ ТА ПЕРФОРМАТИВНИХ ПРАКТИКАХ
Анотація
Мета роботи – визначити механізми збереження та трансформації ритуальних структур у контексті секуляризації, з акцентом на священний час як модель відкладених результатів. Методологія дослідження є міждисциплінарною та поєднує культурологічний, філософсько-естетичний і мистецтвознавчий підходи. Теоретичною основою слугують концепції священного часу М. Еліаде та лімінальності В. Тернера, що дозволяють розглядати ритуал як процесуальну структуру організації досвіду. Дослідження спирається на порівняльно-типологічний аналіз академічних, перформативних і цифрових практик, інтерпретованих як форми медіатизованого ритуалу. Наукова новизна дослідження полягає у роз'ясненні та розширенні інтерпретації ритуалу, який продовжує функціонувати в сучасній культурі в контексті секуляризації та медіатизації. У цій праці священний час розглядається не лише як категорія релігійного досвіду, а й як аналітичний інструмент для вивчення академічних форм мистецтва, а також перформативних і цифрових практик XX–XXI століть. Сакральний код аналізується як стабільна культурна структура, яка продовжує функціонувати в академічних формах мистецтва та у просторі сучасної культури. Висновки. Осмислення сакрального коду в цифровій культурі та перформативних практиках дозволяє розглядати ритуал не як архаїчний пережиток або фіксовану систему символів, а як стійку культурну структуру, що зберігає та трансформує смисли й цінності в умовах сучасної культури, зокрема в ситуації змін художніх і медіальних форм. Ключовим механізмом його збереження виступає сакральний час, який постає як особливий режим переживання, заснований на повторюваності, відкладеності результату та колективній участі. Саме ця темпоральна структура забезпечує розпізнавання сакрального навіть за умови втрати прямої релігійної символіки. Сакральний код зберігає свою ефективність у сучасній культурі завдяки стабільним структурам священного часу, заснованим на повторенні, очікуванні та проходженні порогових станів. Академічні та сучасні перформативні практики демонструють не зникнення священного, а його трансформацію та адаптацію до умов медіатизованої та цифрової реальності.
Посилання
2. Волкова Г. Культурні цінності в їх спрямованості на мистецтвознавство. Сучасний культурний простір у мистецтвознавчому дискурсі : матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. Київ: НАККК іМ, 2019. С. 9–11.
3. Дюркгайм Е. Первісні форми релігійного життя: тотемна система в Австралії / пер. с фр. Г. Філіпчук, З. Борисюк ; наук. ред. Т. Метельова. Київ : Юніверс, 2002. 424 с.
4. Еліаде М. Трактат з історії релігій / пер. Олексія Панича. Київ : Дух і Літера, 2016. 518 с.
5. Еліаде М. Священе і мирське. Міфи, сновидіння і містерії. Мефістофель і Андрогін / пер. Г. Кьоран, В. Сахно. Київ : Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2001. 592 с.
6. Ритуал. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/ (дата звернення 28.02.2020)
7. Юнг К. Архетипи і колективне несвідоме. Львів : Астролябія, 2017. с. 587.
8. Dahlhaus C. The Idea of Absolute Music. Chicago : University of Chicago Press, 1989.
9. Dahlhaus C. Studies on the Origin of Harmonic Tonality. Princeton: Princeton University Press, 1990.
10. Debray R. Media manifestos. On the technological transmission of cultural forms. London – New York, 1996.
11. Debray R. Vie et mort de l’image. Paris : Gallimard, 1992.
12. Debray R. Transmitting Culture. New York : Columbia University Press, 2000.
13. Dewey J. Art as Experience. New York : Perigee Books, 2005.
14. Fred Forest. Pour un art actuel: l’art à l’ère d’Internet. Paris : L’Harmattan, 1998.
15. Manovich, L. The Language of New Media. Cambridge, MA : MIT Press, 2001.
16. Manovich L. Software Takes Command. New York: Bloomsbury Academic, 2013.
17. Meyer, Leonard B. Emotion and Meaning in Music. Chicago : University of Chicago Press, 1956.
18. The Transformative Power of Performance. London : Routledge, 2008.
19. Turner Victor. From Ritual to Theatre: The Human Seriousness of Play. New York : PAJ Publications, 1982.
Музичне мистецтво і культура