ОПЕРНА КАНТИЛЕНА У СВІТЛІ ЖАНРОВО-СТИЛЬОВОГО ТЕКСТОЛОГІЧНОГО ПІДХОДУ

Анотація

Мета статті – визначити жанрово-стильові умови розвитку оперної кантилени, які визначили методичні настанови щодо «прекрасного співу» та зумовили його домінуючу роль у долі оперного вокального мовлення. Методологія роботи визначається історико-жанровим підходом та компаративним методом вивчення оперної творчості на рівнях авторських поетик та національних шкіл. Наукова новизна даної статті полягає у визначенні технологічних та семантичних основ оперної кантилени як наслідку еволюції жанрової форми та музично-виразової системи опери, особливо того перехідного типу, котрий поєднує класичні взірцеві ознаки опери серіа та динамічні риси комічного жанру, заслуговує на виокремлення в якості семісеріа, насправді є провідником нових перед романтичних рис тлумачення художній завдань оперної творчості. Розкриваються образно-психологічне та естетичне призначення оперної кантилени та її широкі характерологічні властивості, формується уявлення про інтертекстуальні здатності кантиленного оперного мовлення, що долає межі національних шкіл, затверджується як ідеальна модель оперного співу. Виявляються зв’язки кантиленного оперного співу з принципами віртуозності, що веде до розвитку специфічної оперної колоратури як суто виконавського явища. Доводиться складна природа «прекрасного співу» як технологічного та художньо-естетичного явища, котре спирається на історичну виконавську традицію опери, обумовлює її сталість й зберігання на всіх етапах еволюції жанру. Висновки дозволяють відзначати, що semiseria, як жанр італійської опери першої половини Х1Х століття, що виник на перетині французької та італійської музично-театральних традицій, дозволив розширити межі «прекрасного стилю» оперного співу, наситити його поглиблено ліричними кантиленними рисами, також поглибити розуміння кантиленних принципів оперного мелосу, що насичуються новою семантикою, придбають психологічну конкретність та змістову повноту.