КЛАВІРНІ СОНАТИ Й. ГАЙДНА В АСПЕКТІ ІГРОВОЇ ЛОГІКИ

Анотація

Мета роботи. У статті досліджуються особливості функціонування ігрової логіки в клавірних сонатах Й. Гайдна. Методологія дослідження передбачає використання музикознавчого та виконавського підходів; важливими є музично-аналітичний, текстологічний та історичний методи. Наукова новизна роботи постає у визначенні семантичних, формотворних та музичномовних засад в клавірних сонатах Гайдна в аспекті втілення ігрової логіки; вказується на її стильову природу у функціонуванні сонатного жанру доби класицизму. Висновки. З огляду на масштабність творчих пошуків, варіативність художніх засобів та довершеність форми, Й. Гайдн справедливо вважається фундатором класичної моделі фортепіанної (клавірної) сонати. Ігрова природа є фундаментальною характеристикою музичного мислення Гайдна; вона виступає як певний художній ритуал, що стає і ключовим носієм семантики його клавірних сонат, визначаючи логіку розгортання музичного матеріалу. Подібний ігровий хронотоп у контексті клавірної сонати розглядається як специфічна (виконавсько-композиторська) форма буття музичного тексту, де категорія часопростору детермінована принципом homo ludens (людини, що грає). Ігровий модус акцентує увагу на процесуальності: часова координата тут визначається динамікою ігрових станів («сюрпризи», зупинки, зміни темпу), а просторова – фізикою взаємодії виконавця з інструментом та багатоголосною артикуляційно-динамічною специфікою самого клавіру. Ігровий модус в музиці реалізується завдяки інтонаційному різноманіттю музичної мови, сформованого у процесі еволюції художнього мислення людства. Саме тому гайднівські тексти, завдяки багатству й невичерпності їх інструментальних засобів виявляють спеціальні ігрові інтенції. Багатогранність ідей і прийомів та відмова від єдиного творчого канону стають визначальними стильовими рисами всього музичного шляху композитора. Навіть ранні клавірні сонати Гайдна демонструють вражаючу зрілість – не стільки технікою, скільки цілісністю драматургії при багатстві ігрових моделей тематизму, ритміки, «сюрпризів» у формотворенні. Відмовляючись від композиційних кліше, Гайдн вибудовує унікальну інструментально-мисленнєву логіку, пропонуючи безліч оригінальних рішень, де кожен образ стає частиною винахідливої творчої гри та інструментально-клавірного розмаїття, що підкреслює неординарне мислення композитора, вимагаючи того ж від виконавця-інтерпретатора.