ТРИ СТУПЕНІ ТЕОРІЇ ВИКОНАВСТВА І САКСОФОННА ПЕРШІСНІСТЬ У ВИЯВЛЕННІ В ТЕОРІЇ ЇЇ ОНТОЛОГІЧНОЇ СКЛАДОВОЇ

Анотація

Мета дослідження – висвітлити аспекти онтології виконавства як обов’язкової вихідної і атрибуції саксофонного виконавства в його теоретичних засадах онтології-психології-естетики, з апробуванням в аналізі необхідності знання культово-релігійних початків певних епохально-базисних показників. Методологічний базис дослідження закладений, як відзначено вище, роботами В. Медушевського і О. Маркової, в яких ідеальні виміри психологічних і естетичних чинників музикування зумовлені дією ідеального і абстракційно високого явлення онтологічності, що охоплює буттєвість усвідомленням її єдності у надречевнему вимірі. Такий підхід показаний проєкціями теорії ноосфери В. Вернадського в музичний простір, а також розробками компенсативної естетики А. Канарського, музикознавчо-культурологічними працями І. Юдкіна та ін. Наукова новизна роботи відзначена такими позиціями: 1) вперше в Україні позиції теорії виконавства обговорюються в ракурсі теорії саксофонного виконавства; 2) вперше у виконавській саксофонній теорії саме її онтологічний підхід висунутий у якості керівного показника теоретичного обгрунтування. Висновки. Прийнятий підхід від троїчності онтологія-психологія-естетика в теоретичних побудовах принципів виконавської теорії висуває онтологічний її зріз у якості універсалізуючого щодо психологічного і естетичного виразників виконання, оскільки останній вимірюваний ідеологічними «замінниками» сакральності. Універсальність для саксофонного виконавства онтологічного зрізу визначається духовою природою інструментальної гри, своєю дихальною механікою спорідненої із вокальністю, церковний генезис якої не оспорюється. Звідси – апріорність виконавського підходу в діалозі композитор – виконавець в аспектах психології парціальнсті, аналогічно, пріоритет інтерпретаційності по відношенню до виконання як такого в естетичних перевагах саксофонного виконавського мистецтва.