ТЕМБРОВА ДРАМАТУРГІЯ І КРИЗА СУБ’ЄКТИВНОСТІ В ОПЕРІ ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ: ДО ПРОБЛЕМИ СПІВВІДНОШЕННЯ ТЕОРІЇ Т. АДОРНО Й ОПЕРНОГО МИСЛЕННЯ Ф. ШРЕКЕРА

Анотація

Мета роботи – виявлення особливостей взаємодії естетичної теорії Теодора Адорно та оперної творчості Франца Шрекера з метою обґрунтування шрекерівської моделі як альтернативної форми музичного модернізму. Методологія дослідження ґрунтується на комплексному поєднанні взаємодоповнювальних наукових підходів, що забезпечують багаторівневе осмислення музичного тексту як цілісної смислової системи. Насамперед використовується герменевтичний підхід, спрямований на інтерпретацію музичного тексту як відкритої структури значень, у межах якої розкриваються приховані інтонаційно-семантичні зв’язки та культурно-історичні конотації. Його доповнює семіотичний аналіз звукової тканини, що дозволяє розглядати музичне звучання як знакову систему, у якій інтонація, тембр, ритм і фактура функціонують як носії смислу. Важливу роль відіграє історико-стильовий метод, який забезпечує розгляд музичного матеріалу в контексті еволюції художнього мислення та стильових трансформацій відповідної епохи. У поєднанні з ним застосовується порівняльний аналіз естетичних концепцій, що дозволяє зіставити різні підходи до розуміння музичного мистецтва та виявити їх вплив на формування інтерпретаційних стратегій. Наукова новизна роботи полягає у переосмисленні творчості Шрекера не як периферійного явища модернізму, а як самостійної естетичної моделі; у виявленні структуротворчої функції сонорності; в інтерпретації його гармонічної та тембрової мови як форми вираження кризи суб’єкта відповідно до естетичної концепції Т. Адорно. Висновки. Проведений аналіз дає підстави стверджувати, що взаємодія естетичної теорії Т. Адорно та композиторської практики Ф. Шрекера має принципово діалектичний характер і не може бути зведена до однозначної моделі відповідності або невідповідності. Навпаки, саме напруження між адорніанською нормативною установкою та шрекерівською художньою практикою розкриває продуктивний потенціал їхнього зіставлення, перетворюючи його на інструмент виявлення глибинних закономірностей музичного мислення епохи. З одного боку, естетика Шрекера справді вступає у суперечність із ключовими положеннями адорніанської теорії, передусім у питанні ролі чуттєвого начала в музиці. Збереження виразності, оркестрової насиченості та мелодичної експресії може інтерпретуватися як відхилення від радикального модерністського проєкту, зорієнтованого на розрив із традиційною естетикою задоволення. Проте, з іншого боку, глибший аналітичний підхід демонструє, що ці елементи функціонують у принципово іншій логіці: вони не забезпечують гармонійного примирення, а, навпаки, фіксують його неможливість, перетворюючись на засоби виявлення внутрішньої кризи.