ЯВИЩЕ УПРЕДМЕТНЕННЯ У ПРОЦЕСІ МУЗИЧНОГО ІНТОНУВАННЯ: ФОРТЕПІАННО-ВИКОНАВСЬКА СПЕЦИФІКА

Анотація

Мета статті – визначити специфіку музично-мовленнєвого упредметнення у процесі фортепіанно-виконавського інтонування. Методологія засновується на єдності епістемологічного та текстологічного підходів, з залученням естетичних та психологічних оцінок, також на провідних позиціях герменевтичного аналізу та сучасної теорії інтерпретації. Наукова новизна статті полягає у запровадженні до вивчення музичної інтерпретації та фортепіанного інтонування понять предметності та упредметнення, котрі допомагають глибше розкривати природу музичних символів та роль у їх створенні виконавських виразових засобів. Висновки дозволяють визначати, що усно-звукова природа музичного тексту, зокрема у фортепіанній творчості, визначає провідну роль у його діянні саме виконавських чинників – їх варто вважати головним мовно-комунікативним знаряддям музичного формотворення, також породження художньо-предметного змісту в музиці. Водночас очевидною є залежність виконавського інтерпретування від закономірностей музичного мовлення, котрі визначаються історичним мовним досвідом музики, насамперед логіко-семантичними конекціями, обумовлені музично-інтонаційним словником доби та синтаксисом конкретної музично-композиційної формації. Музична предметність та процес упредметнення шляхом інтонування в музиці, зокрема у фортепіанній, визначаються на двох основних рівнях художньої інтерпретації, семантичному та емпіричному, як рівнях образного відвернення – смислового абстрагування та композиційної текстової специфікації, занурення у індивідуально-стильові музичні уявлення. Таким чином, шляхом упредметнення, здійснюваного мовленнєвим музично-виконавським шляхом, доводиться необхідність єдності (образної цілісності) смислу та виразового прийому (технічного засобу) у створенні музичної символіки.