АНТИНОМІЯ САКРАЛЬНОГО І ПРОФАННОГО ЯК ПІДҐРУНТЯ НЕОРИТОРИЧНОЇ ПОЕТИКИ К. ПЕНДЕРЕЦЬКОГО

Анотація

Метою дослідження є виявлення неориторичних принципів музичного мислення К. Пендерецького та обґрунтування ролі сонористики як носія трагедійної антиномії в структурі його пізнього стилю. Методологічну основу дослідження становить комплекс міждисциплінарних підходів, що забезпечують багатовимірний аналіз музичного тексту. Семіотичний аналіз спрямований на виявлення комунікативних фрагментів як сталих одиниць музичної пам’яті та їх функціонування у структурі музичного висловлювання. Історико-стильовий метод дозволяє простежити взаємодію традиційних і новаторських елементів, а аналітичний підхід – виявити механізми сонористичної риторики та їхню роль у формоутворенні. Наукова новизна дослідження полягає у комплексному осмисленні неориторичних аспектів творчості К. Пендерецького як метастильового феномена сучасної музичної культури. Обґрунтовано поняття «комунікативного фрагмента» як базової одиниці музичної пам’яті, що функціонує в системі сонористичної риторики. Розкрито роль антиномії сакрального і профанного як структуротворчого принципу трагедійної семантики в опері «Чорна маска». Уточнено значення сонористики не лише як техніки звукоутворення, але й як семантичного інструмента, що формує «психологічний апокаліпсис» музичного тексту. Висновки. Музичне мислення К. Пендерецького формується у просторі глибокої антиномічності, яка відображає фундаментальні суперечності духовної культури другої половини ХХ століття. Центральним механізмом цієї антиномічності виступає взаємодія сакрального і профанного, що не лише розширює традиційне розуміння трагічного, але й трансформує його у трагедійний вимір, наділений філософською та метакультурною спрямованістю. У цій перспективі трагічне постає не як ізольована емоційно-естетична категорія, а як універсальний принцип осмислення людського буття, в якому індивідуальне переживання співвідноситься з надособистісними структурами культурної пам’яті.