ІНТЕРПРЕТАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІНТОНАЦІЙНОСТІ В КЛАРНЕТОВОМУ КОНЦЕРТНОМУ ВИКОНАВСТВІ КИТАЮ

Анотація

Метою дослідження є комплексний музикознавчий аналіз ролі та значення кларнета в китайському музичному мистецтві в історичній та сучасній перспективі, виявлення особливостей формування національної кларнетової школи, а також визначення специфіки розвитку жанру концерту та його різновидів у контексті міжкультурної взаємодії західної та китайської музичних традицій. Методологічну основу дослідження становить поєднання історико-музикознавчого, аналітичного та міждисциплінарного підходів. Використано історико-генетичний метод для простеження еволюції кларнетового мистецтва в Китаї; музично-теоретичний аналіз – для виявлення особливостей музичної мови та жанрових форм, зокрема концертних; герменевтичний підхід – для інтерпретації смислових, образних і культурних аспектів творів; порівняльний метод – для зіставлення європейської та китайської виконавських і композиторських традицій; а також культурологічний підхід, що дозволяє розглядати кларнет як інструмент міжкультурного діалогу. Наукова новизна дослідження полягає у комплексному розгляді кларнета як феномена сучасного китайського музичного мистецтва в контексті міжкультурної взаємодії. У роботі систематизовано основні етапи становлення китайської кларнетової школи, уточнено роль інструмента у формуванні національного музичного стилю, а також вперше здійснено узагальнення різновидів концертних форм у китайському кларнетовому репертуарі (класичний концерт, концертна рапсодія, камерно-концертні та ансамблеві моделі). Розширено уявлення про кларнет як тембровий медіатор між західною та східною музичними системами, що функціонує як носій національно-стильових трансформацій у сучасній композиторській практиці. Висновки проведеного дослідження дозволяють розглядати розвиток кларнета в китайському музичному мистецтві як складний, багаторівневий і історично обумовлений процес, у якому поєднуються явища культурного запозичення, адаптації та творчої трансформації. Кларнет, будучи інструментом європейського походження, упродовж свого становлення в Китаї пройшов шлях від периферійного елементу військово-оркестрової практики до важливого носія національної художньої ідентичності, що засвідчує глибину інтеграційних процесів у китайській музичній культурі XX–XXI століть. Історичний аналіз показує, що вирішальним чинником у цьому процесі стало не лише запровадження інструмента, а формування національної педагогічної та виконавської школи, яка забезпечила його органічне включення в систему професійної музичної освіти. Саме через педагогічну практику відбулося становлення специфічного типу виконавського мислення, що поєднує технічні принципи європейської традиції з інтонаційними та естетичними особливостями китайської музики. У цьому контексті кларнет виступає як інструмент культурного перекодування, здатний трансформувати запозичені моделі відповідно до національних художніх потреб.