ГІТАРНІ ТРАНСКРИПЦІЇ ЛЮТНЕВИХ ТВОРІВ Й.С. БАХА У СУЧАСНОМУ ВИКОНАВСТВІ

Анотація

Мета роботи. У статті досліджуються властивості гітарних транскрипцій лютневої музики Й.С. Баха з точки зору збереження авторської стилістики та репертуарно-інтерпретативних стратегій сучасного гітарного мистецтва. Методологія дослідження передбачає використання музикознавчого та виконавського підходів; важливими є музично-аналітичний, текстологічний та компаративний методи. Наукова новизна роботи постає у визначенні особливостей гітарних транскрипцій лютневих творів Й.С. Баха на прикладі редакцій різних гітаристів Прелюдії, фуги та алегро BWV 998. Висновки. Останнім часом музика Й.С. Баха зазнала багатьох транскрипцій у гітарному світі. Особливу цінність тут представляють твори, призначені для лютні або клавесину (лютневого клавесину) – інструментів, які безсумнівно є одними з найближчих до сучасної класичної гітари. Звук гітари, її багата динамічна палітра та іманентна поліфонічна потужність використовуються для органічного перепрочитання творів, написаних Й.С. Бахом. Серед таких відомих перекладних клавішних творів важливе місце посідає Прелюдія, фуга та алегро BWV 998 Твір зазнав різних гітарних редакцій, кожен із великих майстрів адаптував його під свій ідеал звучання гітари. Редакція А. Сеговії зробила цикл відомим в гітарному світі; її романтичне забарвлення віддає пріоритет співучості та оркестральності – тут багато ліг, м’яких ковзань між позиціями, зміни оригінальних тривалостей для кращого резонування на гітарі, що робить транскрипцію найбільш зручною для гітари, ефектно представляє інструмент навіть у середніх за акустикою залах, але поліфонічні лінії часто «розмиваються». Транскрипція Дж. Бріма відтворює досвід гри гітариста на ренесансній та бароковій лютні, підкреслюючи ритмічну гостроту (особливо в Allegro) та суворість поліфонії без зайвих ліг; складна аплікатура (зокрема, баре) вимагає витри- валості лівої руки. Усе це витримує стильову вимогу голосоведіння, але технічно досить виснажливо (особливо в Фузі). Ф. Ноад намагається знайти компроміс між складністю Бріма та зручністю Сеговії, його аплікатурні вказівки дуже детальні та логічні, але іноді бракує художньої «сміливості» або цікавих тембральних знахідок. Сучасні «уртекстні» редакції Т. Хоппштока та Ф. Кунге – найбільш академічні: транскриптори залишають текст максимально наближеним до рукопису Баха, пропонуючи аплікатуру лише як варіант; велика увага приділяється правильному виконанню орнаментики, що надає найвищий рівень відповідності бароковій стилістиці, але вимагає від виконавця глибоких знань для прийняття самостійного рішення щодо артикуляції.