МУЗИЧНА ТЕМПОРАЛЬНІСТЬ ЯК СПЕЦИФІЧНИЙ ХУДОЖНІЙ ФЕНОМЕН

  • Xiaonan Bai Одеська національна музична академія ім. А. В. Нежданової http://orcid.org/0000-0003-1018-482X
Ключові слова: час у музиці, музична темпоральність, архітектоні- ка музики, процесуальність, структурні принципи, екстенсивний та ін- тенсивний виміри музичної темпоральності, антиномії музичного часу, жанр, стиль

Анотація

Мета дослідження – запропонувати сталі системні критерії ви- вчення музичної темпоральності шляхом поєднання процесуального та структурного підходів, таким чином – шляхом відкриття взаємоза- лежності часу та простору у принципах музичної образної логіки. Ме- тодологія роботи зумовлюється поєднанням філософсько-естетичного феноменологічного та текстологічного мистецтвознавчого підходів, із залученням систематичного жанрово-стильового методу. Розвиваєть- ся психологічний аспект музикознавчих характеристик, що визнача- ється увагою до специфічних рис музичного діяння. Наукова новизна даної статті зумовлюється відкриттям антиномічної природи часу в музиці та притаманного музичній темпоральності, як специфічному ху- дожньо-музичному втіленню часу, способу «подвійного відбиття» тих особливостей людського буття, що узагальнюються категорією часу. Пропонується визначення двох основних взаємодіючих способів розуміння та інтерпретації часу в музиці, тобто способів прояву музичної темпоральності – екстенсивний та інтенсивний. Висновки виявляють, що, по-перше, часові параметри музики є подальшим розвитком подвій- ного уявлення людини про буття як зіставлення та взаємопроникнення космічного (ноологічного) та людського начал, що пролонгується в по- няттях історичного та особистісного часу; по-друге, музика виробляє специфічне процесуально-структурне розуміння сходження загального (універсального) та особливого (унікального) у переживанні та відтво- ренні часу, виходячи з власної виразової системи та продовжуючи ча- сові дихотомії у взаємодії жанрового та стильового факторів музич- ної архітектоніки. Саме остання (архітектоніка музики) є найбільш безпосереднім втіленням – створенням часу, оскільки передбачає як кристалізацію сталих принципів побудови – функціонування музичного твору, так і постійну змінність, рухливість, процесуальну варіатив- ність та неповторність музичного діяння, впливу.

Посилання

1. Аркадьев М. Временные структуры новоевропейской музыки. Опыт феноменологического исследования. Москва : Библос, 1992. 204 с.
2. Аркадьев М. Креативное время, «архиписьмо» и опыт Ничто. URL : http: // extertexst.by.ru.
3. Выготский Л. Психология искусства. Москва : Искусство, 1968. 576 с.
4. Лосев А. Музыка как предмет логики. А.Ф. Лосев. Форма. Стиль. Выражение. Сост. А.А. Тахо-Годи. Москва : Мысль, 1995. С. 405–602.
5. Люблинская Л., Лепилин С. Философские проблемы времени в контексте междисципдинарных исследований. Послесловие А. Уёмова. Москва : «Прогресс-Традиция», 2002. 303 с.
6. Орлов Г. Время и пространство музыки. Проблемы музыкальной науки. Сб. статей. Вып. 1. Москва : Всесоюзное изд-во Советский композитор, 1972. С. 358–394.
7. Орлов Г. Структурная функция времени в музыке. (Исполнение и импровизация). Вопросы теории и эстетики музыки. Вып. 13. Ленинград : Музыка, 1974. С. 32–57.
8. Рикёр П. В согласии со временем. Курьер ЮНЕСКО. Июнь, 1991. С. 11–12.
9. Рикёр П. Конфликт интепретаций. Очерки о герменевтике. Москва : Медиум, 1995. 416 с.
10. Самойленко А. Диалог как музыкально-культурологический феномен: методологические аспекты современного музыкознания : дис. …докт. искусств.; спец.: 17.00.03. Одесса, 2003. 437 с.
11. Суханцева В. Категория времени в музыкальной культуре. Киев : Лыбидь, 1990. 184 с.
12. Хайдеггер М. Время и бытие: Статьи и выступления. Сост., пер., вступ. ст., коммент. и указатель: В.В. Бибихин. Москва : Республика, 1993. 445 с.
Опубліковано
2021-05-20
Розділ
ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ МУЗИКОЗНАВСТВА