ВТІЛЕННЯ ОБРАЗУ САРИ БЕРНАР У ОПЕРНІЙ ТВОРЧОСТІ Ю. ГОМЕЛЬСЬКОЇ: ДО ПРОБЛЕМИ АВТОРСЬКОГО СТИЛЮ

  • Anatolii Valentynovych Nosulia Одеська національна музична академія ім. А. В. Нежданової http://orcid.org/0000-0002-3003-6472
Ключові слова: опера-сцена, камерна опера, театральність, камернізація, сюжетно-тематичні особливості, індивідуальний авторський стиль

Анотація

Мета статті полягає у вивченні особливостей інтерпретації образу Сари Бернар у опері Ю. Гомельської «Божественна Сара» (“The Divine Sarah”) як реалізації актуальних та принципово нових тенденцій у сучасній оперній творчості. Методологія статті базується на принципово оновленому аналітичному підході до оперної творчості періоду кінця XX – початку XXI століть, у тому числі до камерної опери у творчості Ю. Гомельської, на підставі якого стає можливим виявити характерні особливості композиторського стилістичного комплексу як основи авторського стилю композиторки. Наукова новизна зумовлена тим, що у статті досліджуються характерні типологічні ознаки оперної форми та простежуються аспекти виникнення різних жанрових модифікацій; відкривається новий аспект вивчення сучасних камерних опер на прикладі опери Ю. Гомельської «Божественна Сара» (“The Divine Sarah”). На основі розгорнутого історіографічного, естетичного та аналітичного музикознавчого підходів характеризуються її структурно-композиційні ознаки та художньо-образні параметри. Висновки. Аналітичне вивчення музичного тексту «Божественної Сари» Ю. Гомельської дозволяє визначити як одну з провідних ознак її авторського стилю надзвичайну увагу до художньо-образної деталізованості та яскравої емоційності того дійства, що розгортається на сцені. Пластичне рішення, акторська гра, перебування артистів на відкритому майданчику, надзвичайна важливість театральних ефектів та прийомів, практично повна відсутність декорацій – усе це дозволяє відзначити вдалість авторського визначення твору як опери-сцени. Таким чином, у творчості Юлії Олександрівни Гомельської найбільш помітними стилістичними тенденціями у творах камерного оперного жанру стають граничне скорочення часу звучання, той лаконізм, який дозволяє утримувати увагу слухача на головній ідеї твору – на образі героїні у всій повноті її переживань та почуттів; вибір словесної основи відповідно до загального задуму, включаючи при цьому слово до музично-виразних прийомів, тобто, користуючись ним як частиною музичного цілого.

Посилання

1. Бахтин М. К философии поступка. М.М. Бахтин. Работы 1920-х годов. Киев : Наукова думка, 1994. С. 9–68.
2. Бобровский В. Тематизм как фактор музыкального мышления. Москва : Музыка, 1989. Вып 1. 268 с.
3. Бондаренко Т. Про традиції П.І. Чайковського в музичній мові українських композиторів. Чайковський та Україна. Київ : КДК ім. П.І. Чайковського, 1991. С. 197–217.
4. Гительман Л. Сара Бернар. Зарубежное актерское искусство XIX века. Франция. Англия. Италия. США : хрестоматия. Санкт-Петербург : СПб ГУП, 2002. С. 160–180.
5. Лунина А. Композитор в зеркале современности: в 2-х томах. Киев : Дух і літера, 2015. Т. 1. 504 с.
6. Медушевский В. Человек в зеркале интонационной формы. Советская музыка. 1980. № 9. С. 39–48.
7. Осадчая С. Теоретические аспекты изучения православной певческой традиции: история и современность : монография. Одесса : Астропринт, 2012. 264 с.
Опубліковано
2022-01-11
Розділ
ІСТОРІЯ ТА ТЕОРІЯ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА І КУЛЬТУРИ