ГІТАРНІ ТВОРИ М. ПОНСЕ (ДО ПИТАННЯ СПЕЦИФІЧНИХ ОЗНАК МУЗИКИ ДЛЯ ГІТАРИ КОМПОЗИТОРІВ – НЕ ГІТАРИСТІВ)

Анотація

Мета роботи – виявлення специфічних аспектів в роботі з репертуаром, створеним професійними композиторами, які не володіють грою на гітарі, на прикладі творчості Мануеля Понсе; визначення основних етапів співтворчості композиторсько-виконавського альянсу М. Понсе та А.Сеговії. Методологія дослідження – культурологічний та музикознавчий методи аналізу виникнення та стилістичних особливостей репертуару, створеного А. Сеговія. Історичний та порівняльний метод застосовано для розгляду відмінностей існуючих рукописів твору Тема, варіації і фінал М. Понсе. Наукова новизна-роботи полягає у обгрунтуванні та систематизації еволюції розвитку реверсування музичного стилю М. Понсе на основі деталізації основних рис його творчості; виділено специфічні ознаки виконавського комплексу в роботі з репертуаром такого типу та його роль у формуванні академічної традиції. Висновки. Багаторічний професійний розвиток мистецтва гри на гітарі зумовив виникнення безлічі високохудожніх творів. Для розвитку гітарного виконавства велику роль відіграли перекладення з репертуару інших музичних інструментів, але необхідною площиною, що складає фундаментальну частину гітарного репертуару, є твори, написані великими композиторами, які не володіли самі навичками гри на цьому інструменті. Специфікою написання цих творів, як правило, є невід’ємна участь професіоналів-виконавців в адаптації ідей і задумів композиторів – не гітаристів до технічних, тембральних, аплікатурних особливостей гітари. На прикладі твору «Тема, варіації і фінал» М. Понсе для гітари доведено, що, як при перекладенні з інших інструментів, так і при виконавських редакціях, музичний матеріал може зазнавати значних змін і трансформацій не тільки в аплікатурі – це є нормою відповідно природи інструменту, вказівках прийомів гри, штрихах, тембральній концепції, а і в самому тексті, послідовності викладу матеріалу. Оскільки саме для цього типу репертуару завжди існує багато варіантів редакцій і видань, виконавець завжди повинен ретельно ознайомитись з оригінальним текстом. Це стосується і пласту всієї старовинної музики (Дж. Доуленд, Й.С. Бах, С.Л. Вейс тощо), і репертуару, створеного завдяки видатному генію А. Сеговії (наприклад розбіжності циклу 12 етюдів Е.Вілла-Лобоса між рукописом 1928 року та виданням 1990 року).