REQUIEM В.-А. МОЦАРТА У КОНТЕКСТІ ДОБИ ПРОСВІТНИЦТВА: МІЖ «БАРОКО» ТА «КЛАСИЦИЗМОМ»

Анотація

Мета роботи – виявити бароково-класицистичні тенденції в «Requiem» В.-А. Моцарта у художньому контексті загального руху доби Просвітництва. Методологія дослідження має комплексний характер, ґрунтується на поєднанні засад культурологічного та історико-музикознавчого аналізу, які дають змогу глибше розкрити жанрово-стильову специфіку «Requiem» В.-А. Моцарта у контексті свого часу. Наукова новизна полягає у спробі музикознавчої оцінки «Requiem» В.-А. Моцарта з точки зору бароково-класицистичної системи у контексті філософських та художньо-естетичних тенденцій доби Просвітництва. Висновки. Requiem К-626 В.-А. Моцарта за своєю філософською глибиною та музичною досконалістю належить до найвищих духовних художніх досягнень Нового часу. Доведено, що Моцарт, як особистість та художня індивідуальність, абсолютно вписується не лише у музичний, а й у весь інтелектуальний контекст доби Просвітництва. Визначено, що відмінною ознакою доби Просвітництва була рівновага барокових та класицистичних тенденцій. «Requiem» Моцарта є завершеною художньою інтерпретацією основних принципів мислення своєї епохи, що будується на основі неконфліктного змішування барокових та класицистичних тенденцій. З’ясовано, що останній період творчості В.-А. Моцарта (1781–1791), зокрема його духовні твори меса c-moll К-427 та Requiem К-626, свідчать про звернення композитора до музичного матеріалу, технік та жанрів попередніх епох, а саме, більш ранніх за Бароко ренесансних та середньовічних музичних систем, які Моцарт інтерпретує у контексті сучасної музичної мови, композиторських технік, світоглядних принципів свого часу. Серед характерних рис бароково-класицистичного світогляду композитора у Requiem виокремлено: барокову техніку контрапункту як композиторський метод мислення та продукування музичних ідей; високу інтелектуалізацію музичного тексту; оновлення тембрового складу оркестру, вибору його інструментарію; використання класичних сонатно-симфонічних принципів драматургії у створенні крупної контрастної барокової форми, якою у «Requiem» є «Sequentia»; примітною ознакою є барокова чуттєвість у поєднанні з класицистичною раціональністю. Все вищезазначене говорить про переосмислення В.-А. Моцартом церковного жанру заупокійної меси, її нового філософського, художнього, музичного інтерпретування.