ОДЕСЬКА ДОМРОВА ШКОЛА: ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ

Анотація

Мета роботи. У статті досліджуються особливості одеської домрової школи, в контексті загальних і відмінних ознак через характеристику творчості її персоналій. Методологія дослідження складає сукупність естетико-культурологічного, історичного, музикознавчого аналітичного методів, а також системного, міждисциплінарного та виконавського підходів, які утворюють єдину методологічну основу. Наукова новизна статті постає у виявленні виконавських інтерпретативних та інструментально-технологічних принципів одеської домрової школи, а також її значення у діяльності українського домрового мистецтва. Висновки. Становлення професійної освіти у сфері народно-інструментального виконавства було підготовлено наявною практикою. Фундаторами професійного домрового виконавства у Одеській школі слід вважати В. Базилевич, В. Єфремова, В. Касьянова, Д. Орлову. Слід відзначити, що домристи Одеської школи усіх поколінь мають енциклопедичну професійну базу – крім сольної домрової та ансамблевої практики, є також диригентами, майстрами інструментовки й аранжування. Така універсальність накладає відбиток на шляхи розвитку й методологічні засади одеської домрової школи в аспекті її концептуально-артистичних обріїв. До характерних рис одеської домрової школи слід віднести підкреслений артистизм виконання у поєднанні з тонким відчуттям стильових засад музики, постійне ініціювання створення оригінального репертуару для домри за рахунок творчості креативних одеських композиторів (І. Ботвінов, В. Власов, Ю. Гомельська, В. Дикусаров, О. Польовий та ін.) і написання власних творів (О. Олійник), аранжування й виконавського редагування, перекладення скрипкової літератури (у тому числі, «недомрової» – напр., К. Дебюссі, з вимогами необхідної стилістичної специфічно-домрової якості звукообразних кантиленних та віртуозних характеристик), зокрема, найсучаснішої (П. Васкс, Є. Подгайц та ін.), а також такий важливий для функціонування школи напрям, як методично-науковий доробок, узагальнюючий її практичні виконавсько-педагогічні надбання.