ПРОБЛЕМА СПІВВІДНОШЕННЯ СТРУКТУР, ЩО ЗВУЧАТЬ ЗІ СТРУКТУРАМИ, ЩО НЕ ЗВУЧАТЬ, В МУЗИЦІ: МУЗИКОЗНАВЧИЙ ПІДХІД

Анотація

Мета статті – виявити структури музичного твору, що не зву- чать. Методологія роботи передбачає взаємодію музикознавчого й фе- номенологічного підходів у вивченні співвідношення пульсу й ритму в му- зиці. Наукова новизна дослідження визначається залученням положень робіт про хроноартікуляціонні структури М. Аркад’єва й феноменоло- гічної праці О. Лосєва, а також дослідників музичного часу – представ- ників американської школи музикознавства Дж. Крамера й С. Лангер. Висновки. У результаті аналізу ми вивчили наявність структур, що не звучать, у творах А. Вівальді – в Першій частині його Концерту для 4-х скрипок і Першій частини Другого концерту із циклу «Пори року», а також у Першій частини Першого Бранденбурзького концерту Й.С. Баха, й дійшли висновку, що певною мірою будь-який музичний твір має віртуальну форму або є таким, що «не звучить», – і до, і під час, і після свого виконання. За визнанням М. Аркад’єва, «ми завжди в змозі відокремити те, що може фізично звучати, від того, що принци- пово не підлягає акустично-звуковому оформленню, залишаючись вод- ночас необхідним і реальним внутрішнім елементом музичної тканини <...>» [1, c. 34]. У цілому, опора на деякі положення вченого з їхнім подальшим розвитком дає можливість припустити одночасне буття музики і в формі, що звучить (очевидній), і в формі, що не звучить, що створює екзистенціальну асиметрію. У проаналізованих творах А. Вівальді й І.С. Баха був знайдений «початковий імпульс», який постає шуканою нами структурою, що не звучить. Наприклад, початок Першої частини Другого концерту із циклу «Пори року» демонструє необхідність «внутрішнього» вико- нання зазначеної Вівальді паузи, без якої виконання цього епізоду при- водить до іншого, не вірного художнього наповнення. Структури, що не звучать, – це інший, прихований навіть для досвідчених виконавців рівень екзистенції музики, що принципово відрізняється від явного. Ці структури, бувши невіддільною частиною музики, подібно до темної матерії космосу підлягають виявленню лише за непрямими ознаками, але реально існують, складають основу й безпосередньо впливають на музично-виконавський процес і процес сприйняття музики. «Те, що не звучить» – часопросторова основа музики.