АВТОРСЬКА МОДЕЛЬ ПОЛІСТИЛІСТИКИ У ТВОРЧОСТІ В. СИЛЬВЕСТРОВА (НА ПРИКЛАДІ ЙОГО СОНАТИ ДЛЯ СКРИПКИ І ФОРТЕПІАНО “POST SCRIPTUM”)

Анотація

Мета роботи – виявлення особливостей трансформації полістиліс- тичного методу в творчості Валентина Сильвестрова, розгляд механіз- мів стильових взаємодій у його сонаті для скрипки і фортепіано “Post Scriptum”. Методологія. У роботі застосовано комплексний підхід, який ґрунтується на поєднанні системно-історичного, жанрово-стильового, семантичного та порівняльно-аналітичного методів. Наукова новизна роботи полягає в поглибленні розуміння специфіки композиторського стилю В. Сильвестрова. Розгляд індивідуально-авторського типу сти- льового синтезу в творчості композитора залишається, як правило, на периферії дослідницьких інтересів. Однак саме цей підхід допомагає більш глибокому, всебічному розумінню унікальності композиторського стилю В. Сильвестрова. Саме він зумовлює якісно нову сферу образності, яка сформувалася в творчості автора, багато в чому завдяки використанню алюзивної техніки. Висновки. Сучасну ситуацію в музиці В. Сильвестров вважає передоднем, станом напередодні якогось всеосяжного універсаль- ного стилю. Цей стиль для нього – своєрідна постлюдія, збирання від- звуків, відповідь на вже сказане, коментар і до життя, і до музики. У спрямованості на цей універсальний стиль відкриваються деякі за- гальні властивості музики як звукової форми, як звучання. Інтерес до них багато в чому пояснює інтерес В. Сильвестрова і до конкретних композиційних форм, і до способів їх використання. Полістилістичний діалог у музиці В. Сильвестрова відбувається і як діалог «свого–чужого», здійснюючи який композитор прагне знайти нову близькість, новий сту- пінь тотожності; і як «зустріч» старого і нового – вже відомого, навіть традиційного, і несподіваного, індивідуалізованого у смислових значеннях і композиційно-стилістичної організації музичних образів. В. Сильве- стров створює свою модель полістилістики, робить свої висновки, що і є у формуванні глибинної ідеї полістилістики найважливішим факто- ром і дозволяє вийти на рівень естетичного узагальнення. З цих позицій ми можемо говорити про наявність нової лірики у В. Сильвестрова – деперсоніфікованої, але медитативно-поглибленої.