МУЗИКОЗНАВЧІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ ГРИ У КОНТЕКСТІ ТЕАТРАЛЬНО-СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА
Анотація
Мета статті полягає у виявленні специфіки прояву ігрового начала в музичному мистецтві, передусім – у музично-сценічних жанрах, де гра постає як невід’ємний елемент художнього мислення та форми музичного вираження. Дослідження спирається на комплексну методологію, яка поєднує елементи музикознавчого аналізу, історико-культурного підходу, психологічного та філософського осмислення, а також культурологічної інтерпретації, що дозволяє розглядати феномен гри як цілісну й багатовимірну категорію в контексті музичного мистецтва.Наукова новизна – у статті здійснюється аналіз основних підходів до вивчення феномену гри з виділенням ключових дослідницьких позицій на шляху виявлення сутності цього явища. Гра та її специфічні художньо-образні принципи визначаються як необхідна складова музичного мистецтва у цілому, та театрально-сценічного мистецтва зокрема.Висновки. У процесі художнього акту творча індивідуальність неминуче зіштовхується з антиномічною природою гри, реалізуючи у власному мисленні та дії фундаментальне протиріччя між умовним і безумовним, між конвенційним і неконвенційним, між штучним, ілюзорним і «справжнім», істинно реальним. Це протиріччя не усувається, а навпаки – перетворюється на продуктивне джерело художньої напруги та виразності. Таким чином, як композиторська й виконавська діяльність, так і рецептивний досвід слухача або інтерпретатора спираються на подвійне єдність: з одного боку – на знання й дотримання сталих художніх норм і композиційних закономірностей, а з іншого – на прагнення до їх подолання через акт творчої свободи, що і становить сутнісну основу ігрової логіки в музиці.Ігрове в музиці виявляє себе як напружений обмін між полюсами різного типу – між активним і пасивним, звучним і мовчазним, стабільним і динамічним. Невід’ємним елементом цієї системи стає феномен «живого часу» – не як абстрактної метричної категорії, а як живої, пульсуючої матерії, у якій зіштовхуються й переплітаються звучні та беззвучні моменти. Неперервність цієї пульсації задає особливу динаміку сприйняття та виконання, де час не просто вимірюється, а переживається. Музичне мистецтво, навіть у найбільш абстрагованих формах, зберігає зв’язок з екзистенційною реальністю, з рухом як виявом дії, а дія, у свою чергу, стає основою внутрішньої драматургії.
Посилання
2. Гадамер Г.-Г. Игра искусства. Вопросы философии. М., 2006. №8. С. 155–168.
3. Евреинов Н. Демон театральности. М.–СПб.: Летний сад, 2002. 535 с.
4. Клименко В. Ігрові структури в музиці: естетика, типологія, художня практика: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. мистецтвознавства: спец. 17.00.03. НМАУ імені П.І. Чайковського. К., 1999. 16 с.
5. Лотман Ю. Статьи по семиотике культуры и искусства. СПб.: Академ. Проект, 2002. 544 с.
6. Максименко М. Ігрова логіка в музичному мистецтві ХХ століття: до питання про стратегічність композиторського мислення. Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: збірник наукових праць. Київ: Міленіум, 2011. Вип. 26. С. 219– 226.
7. Назайкинский Е. В. Логика музыкальной композиции. М.: Музыка, 1982. 319 с.
8. Самойленко А. Диалог как музыкально-культурологический феномен: методологические аспекты современного музыкознания: дисс…. докт. искусствов: 17.00.03. Киев, 2003. 437 с.
9. Тахо-Годи А. Жизнь как сценическая игра в представлении древних греков. СПб.: Алетейя, 1999. С. 434–443.
10. Хейзинга Й. Homo Ludens; Статьи по истории культуры. М.: Прогресс-Традиция, 1997. 416 с.
11. Osadcha S. Theoretical aspects of studying the symbolic foundations of liturgical and singing tradition. Musicological discourse and problems of contemporary semiology: collective monograph. Lviv-Toruń: Liha-Pres, 2020. C. 25–41.