МУЗИКОЗНАВЧІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ ГРИ У КОНТЕКСТІ ТЕАТРАЛЬНО-СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА

Анотація

Мета статті полягає у виявленні специфіки прояву ігрового начала в музичному мистецтві, передусім – у музично-сценічних жанрах, де гра постає як невід’ємний елемент художнього мислення та форми музичного вираження. Дослідження спирається на комплексну методологію, яка поєднує елементи музикознавчого аналізу, історико-культурного підходу, психологічного та філософського осмислення, а також культурологічної інтерпретації, що дозволяє розглядати феномен гри як цілісну й багатовимірну категорію в контексті музичного мистецтва.Наукова новизна – у статті здійснюється аналіз основних підходів до вивчення феномену гри з виділенням ключових дослідницьких позицій на шляху виявлення сутності цього явища. Гра та її специфічні художньо-образні принципи визначаються як необхідна складова музичного мистецтва у цілому, та театрально-сценічного мистецтва зокрема.Висновки. У процесі художнього акту творча індивідуальність неминуче зіштовхується з антиномічною природою гри, реалізуючи у власному мисленні та дії фундаментальне протиріччя між умовним і безумовним, між конвенційним і неконвенційним, між штучним, ілюзорним і «справжнім», істинно реальним. Це протиріччя не усувається, а навпаки – перетворюється на продуктивне джерело художньої напруги та виразності. Таким чином, як композиторська й виконавська діяльність, так і рецептивний досвід слухача або інтерпретатора спираються на подвійне єдність: з одного боку – на знання й дотримання сталих художніх норм і композиційних закономірностей, а з іншого – на прагнення до їх подолання через акт творчої свободи, що і становить сутнісну основу ігрової логіки в музиці.Ігрове в музиці виявляє себе як напружений обмін між полюсами різного типу – між активним і пасивним, звучним і мовчазним, стабільним і динамічним. Невід’ємним елементом цієї системи стає феномен «живого часу» – не як абстрактної метричної категорії, а як живої, пульсуючої матерії, у якій зіштовхуються й переплітаються звучні та беззвучні моменти. Неперервність цієї пульсації задає особливу динаміку сприйняття та виконання, де час не просто вимірюється, а переживається. Музичне мистецтво, навіть у найбільш абстрагованих формах, зберігає зв’язок з екзистенційною реальністю, з рухом як виявом дії, а дія, у свою чергу, стає основою внутрішньої драматургії.