МІФОПОЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ОБРАЗНОЇ ПЕРСОНІФІКАЦІЇ В ОПЕРНІЙ ТВОРЧОСТІ

Анотація

Мета статті – виявити та прояснити значення ідей та образів античного походження та міфопоетичного призначення в еволюції європейської опери від її передкласичної доби до ХХ століття. Методологія роботи зумовлюється історіографічним підходом та текстологічними оцінками, що поєднані з жанрово-семантичним вивченням тексту твору. Пропонується розвиток холістичного методу щоло інтерпретативних властивостей опери на античний сюжет. Наукова новизна статті полягає у запровадженні поняття міфопоетичної основи оперного жанру та розкритті його у зв’язку з античними витоками оперного мистецтва; пропонується оновлення категорій персоніфікації та оперного характеру. Оновлюється уявлення про емоціонологічні складові оперного жанру. Висновки. При сприйнятті оперної вистави ступінь домінування семантики окремих рядів і глибина проникнення в їх підтекстуальні шари залежать як від сприйняття режисером оперного тексту, так і від асоціації його образів у свідомості виконавців та реципієнтів. Непередбачуваність асоціативних семантичних коливань, що виникають через внутрішні структурні зв’язки, а також мобільність міжелементних зв’язків спричиняють безперервне оновлення змісту твору в кожній з нових стадій його інтерпретації, особливо вокалістами-виконавцями провідних партій. Міфопоетичні складові оперного твору, що зумовлюють його загальний емоційний тонус та вибір персонажів, визначають не лише сюжетні траєкторії, а усі структурні елементи, усі композиційні якості оперного руху у сценічному просторі та у музичному часі. Через характерологічні персоніфіковані складові оперного тексту антична ідея у її перетвореному та оновленому вигляді сприяє вибору інтерпретації та вирішенню провідних технологічних й образних завдань оперної партитури.