МИСТЕЦЬКО-ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЄВГЕНА ГУНЬКА ТА ВОЛОДИМИРА СЕМЧИШИНА В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ ХОРОВОГО МИСТЕЦТВА ТЕРНОПІЛЬЩИНИ КІНЦЯ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ

Анотація

Метою статті є комплексне дослідження мистецько-педагогічної діяльності диригентів Євгена Гунька та Володимира Семчишина, які суттєво вплинули на формування хорового руху Тернопільщини кінця ХХ – початку ХХІ століття. Методологія дослідження. Дослідження ґрунтується на поєднанні історико-біографічного, музикознавчого, компаративного та джерелознавчого методів. Використано архівні матеріали Державного архіву Тернопільської області, друковані збірники хорових аранжувань, а також нотні рукописи. Порівняльний аналіз колядки в обробці митців охоплює ладово-гармонічну структуру, особливості фактури, діапазонні рішення, розподіл мелодичного матеріалу та метроритмічні моделі. Наукова новизна полягає у системному узагальненому дослідженні діяльності Євгена Гунька та Володимира Семчишина як представників тернопільської хорової школи. Вперше в науковий обіг введено архівні документи та здійснено музикознавчий аналіз обробок колядки «Свята ніч» у двох авторських версіях – Євгена Гунька та Володимира Семчишина. На основі отриманих аналітичних даних проведено поглиблений порівняльний аналіз. Висновки. Євген Гунько і Володимир Семчишин стали ключовими постатями у розвитку хорового мистецтва Тернопільщини кінця ХХ – початку ХХІ століття. Їхня діяльність поєднала професійну майстерність, культуротворчу місію та педагогічне виховання кількох поколінь диригентів. Аранжувальна спадщина Євгена Гунька з її складною гармонією та концертним спрямуванням становить вагомий внесок у професійну хорову культуру, тоді як доступні, церковні гармонізації Володимира Семчишина формують репертуар аматорських і парафіяльних хорів. Порівняльний аналіз колядки «Свята ніч» виявив два різні, але взаємодоповнюючі напрямки розвитку хорового мистецтва на Тернопільщині - концертний академічний та богослужбовий аматорський. Саме ці напрями забезпечують жанрове розмаїття, посилення регіональної ідентичності та утвердження Тернополя як важливого хорового центру Західної України. Дослідження підкреслює потребу подальшого опрацювання їхньої творчої спадщини, оскільки постаті митців залишаються недостатньо висвітленими у вітчизняному музикознавстві.