«CAPRICHO ÁRABE» ФРАНСІСКО ТАРРЕГИ: ІНТЕРПРЕТОЛОГІЧНИЙ ВИМІР

Анотація

Мета статті – дослідити інтерпретаційні особливості виконання твору «Capricho Árabe» Франсіско Тарреги в контексті взаємодії тріади «композитор – виконавець – слухач», проаналізувати естетико-стильові трансформації твору у сучасному виконавському просторі, враховуючи органологічні чинники та виконавське мислення видатних гітаристів ХХІ ст. Методологію складають історичний, жанрово-стильовий, органологічний, інтепретологічний, а також музично-теоретичний методи дослідження. Наукова новизна статті полягає в тому, що вперше у вітчизняному музикознавстві досліджено «Capricho Árabe» через призму сучасної інтерпретології, з урахуванням органологічного впливу, виконавських стратегій, історичних контекстів і сучасної практики виконання. Висновки. Інтерпретація «Capricho Árabe» у виконанні Д. Рассела, М. Дилли та А. Відович виявляє різноманіття сучасних виконавських підходів до одного із видатних творів гітарного репертуару. Застосування інтерпретологічної моделі «композитор – виконавець – слухач» дозволяє простежити, як змінюється художній зміст твору в нових естетичних та акустичних умовах. Д. Рассел репрезентує академічний, філігранно деталізований стиль із тембровою чутливістю та структурною логікою. Виконавець виявляє високу ступінь штрихової й агогічної деталізації, темброву гнучкість, що забезпечує виразність кожної фрази. М. Дилла подає твір через призму романтичної експресії, динамізму та віртуозності. Така подача зміщує акценти з інтимної ліричності на масштабність і експресивність, що демонструє синтез академічного та концертного стилів у контексті рецептивних очікувань сучасної публіки. А. Відович демонструє аналітичну точність, чітке відчуття форми та емоційну наснаженість, хоча іноді втрачається камерна інтимність. Її трактування вирізняється точністю артикуляції, ретельно вибудуваною динамічною лінією та сильним контролем тембру. Водночас деяка одноманітність колористики та потужна звукова атака створюють враження цілісності, але віддаляють від історичного типу інтимного звучання. Усі три версії свідчать про активну роль інструмента як носія художнього сенсу, де органологічні характеристики гітари істотно впливають на інтерпретацію. Сучасна виконавська практика «Capricho Árabe» – це синтез традицій та індивідуального художнього бачення, що формує новий рівень комунікації між автором, виконавцем і слухачем.