ВОКАЛЬНІСТЬ ЯК СТРУКТУРНИЙ ПРИНЦИП СИМФОНІЧНОГО МИСЛЕННЯ В АНГЛІЙСЬКІЙ МУЗИЦІ ХХ СТОЛІТТЯ (НА ПРИКЛАДІ ТВОРЧОСТІ Б. БРІТТЕНА ТА М. ТІППЕТТА)

Анотація

Метою дослідження є виявлення принципів трансформації мадригальної традиції в англійській музиці ХХ століття та обґрунтування її ролі у формуванні вокально-симфонічної моделі музичного мислення на матеріалі творів Б. Бріттена та М. Тіппетта. Методологічна основа дослідження формується на перетині кількох наукових підходів, що забезпечують комплексне осмислення аналізованого матеріалу. Історико-стильовий метод дозволяє розглядати мадригальну традицію в контексті її еволюції та функціонування в музичній культурі Англії. Порівняльно-типологічний метод дозволяє зіставити різні форми прояву мадригальної традиції у вокально-симфонічних та інструментальних композиціях. Семіотичний підхід забезпечує розгляд музичного тексту як системи знаків, у якій вокальні та інструментальні елементи функціонують як взаємопов’язані рівні художнього смислу. Наукова новизна дослідження полягає в комплексному осмисленні мадригальної традиції як структуротворчого принципу англійської симфонічної музики ХХ століття. Уперше обґрунтовується ідея вокальності як універсальної категорії музичного мислення, що проявляється не лише у жанрово-вокальних формах, але й в інструменталізмі. Запропоновано інтерпретацію творів Бріттена і Тіппетта як різних модифікацій єдиної вокально-симфонічної моделі, заснованої на принципах мадригальної поліфонії та ансамблевого співу. Виявлено роль інтонаційно-тембрових чинників (дихання, sotto voce, регістрова специфіка) у формуванні музичної тканини. Висновки. Проведене дослідження дає підстави стверджувати, що мадригальна традиція в англійській музиці ХХ століття функціонує не як релікт архаїчного мислення, а як активний і концептуально значущий структуротворчий чинник, що визначає специфіку композиторського мислення в умовах модерної культурної ситуації. У творчості Б. Бріттена та М. Тіппетта ця традиція реалізується в різних формах, проте в обох випадках вона виступає основою формування особливого типу вокально-симфонічної драматургії, в якій історичні моделі не відтворюються буквально, а піддаються складній трансформації та переінтерпретації. Аналіз «Весняної симфонії» Бріттена демонструє, що мадригальний архетип виявляється не лише на рівні поетичної основи, але й у самій організації музичної тканини.