ОСОБЛИВОСТІ ФАГОТОВОГО РЕПЕРТУАРУ КОМПОЗИТОРІВ XX – ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТТЯ

  • Volodymyr Hryhorovych Starko Львівська національна музична академія імені М. В. Лисенка https://orcid.org/0000-0001-5408-4033
Ключові слова: фагот, тембр, стиль, жанр, композитор, музична епоха, фаготовий репертуар, виконавство на фаготі

Анотація

Мета роботи – дослідити особливості та шляхи розвитку репертуару для фагота впродовж XX–XI ст. Методологія дослідження спирається на джерелознавчий, історичний музикознавчий та компаративний методи, а також на результати власного виконавського та педагогічного досвіду. Важливого значення отримав виконавський підхід. Наукова новизна статті полягає у висвітлення звучно-образних, музично-мовних та жанрово-стильових параметрів вагомої композиторської спадщини для фагота впродовж XX–XI ст., а також їх впливу на розвиток вітчизняного виконавства на фаготі. Висновки. Нові образно-семантичні якості та зростаючі технічні труднощі репертуару для фагота сприяють процесу зростання оркестрового, камерно-ансамблевого й сольного виконавства і музичної освіти. Композитори-сучасники прагнуть розширити динамічну та виразову палітру інструменту, розкрити досі малозадіяні темброві барви, постійно вдосконалювати його технічні сторони. Відтак, перед українськими композиторами ще стоїть завдання осягнути і розкрити повноту можливостей фаготового тембру та значно збільшити кількість творів для цього інструменту. Сучасний репертуар для фагота (XX–XXI ст.) характеризується радикальним розширенням технічних меж інструмента та відходом від його традиційного амплуа «комічного» або суто басового персонажа оркестру. Фагот остаточно утвердився як повноправний сольний інструмент, здатний передавати глибокий психологізм, трагізм та віртуозну експресію, що раніше було прерогативою струнних чи флейти. Окрім класичних сонат і концертів, з’являється багато творів для фагота соло (без супроводу), творів з використанням електроніки та нестандартних камерних складів. Отже, XX століття збагатило корпус світової фаготової літератури цілою низкою різнохарактерних, різножанрових творів, ускладнених новітніми технічними прийомами, що увійшли до виконавської практики фаготистів (подвійне і потрійне стаккато, мультифоникі, чвертьтонова інтонація і ін.). Українська композиторська школа активно збагачує фаготовий репертуар творами, що поєднують фольклорні мотиви з авангардними мовними пошуками.

Посилання

1. Апатський В. М. Історія духового музично-виконавського мистецтва. К.: Задруга, 2012. Кн. IІ. 408 с.
2. Грица С. Очима етномузиколога (Роздуми з приводу VIII «Київ Музик Фесту»). Українська культура. 1998. № 1 (885). С. 72–74.
3. Загайкевич М. П. Чи знаєте ви, що таке духовий оркестр. Рада. 26 липня 1992. С. 3–4.
4. Загайкевич М. П. Оптимістичні нотатки. Культура життя. 5 листопада 1997. № 43. С. 231.
5. Слупський В. Духові інструменти у творчості Левка Миколайовича Колодуба. Науковий вісник НМАУ ім. П. І. Чайковського. К.: НМАУ імені П.І. Чайковського, 2009. Вип. 83: Проблеми методики та виконавства на духових інструментах. С. 108–113.
6. Pivoňka K. Skola hry na fagot Editio Suprafon Praha. Bratislava, 1970. 87 s.
Опубліковано
2025-12-23
Розділ
ІСТОРІЯ ТА ТЕОРІЯ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА І КУЛЬТУРИ