СТИЛЬОВИЙ АНАЛІЗ ЯК ОСНОВА ВИКОНАВСЬКОГО РОЗУМІННЯ: НОВІ ЗАПИТИ СУЧАСНОЇ ФОРТЕПІАННОЇ ТВОРЧОСТІ

Анотація

Мета статті – визначити необхідні параметри музичного виконавсько-інтерпретативного стильового аналізу, зокрема піаністичного, що відповідає запитам та потребам сучасної музичної дійсності, музично-мистецької практики. Методологія роботи визначається історичним та особистісно-виконавським підходами до явища фортепіанного стилю, дозволяє розвивати семантичні аспекти теорії інтерпретації, поглиблювати її психологічні тенденції. Наукова новизна дослідження полягає у підході до стилю у фортепіанній творчості як предмету системного аналітичного вивчення; доводиться, що і в історичному, і в композиційному процесуальному вимірі музичний стиль виникає внаслідок цілеспрямованої усвідомленої діяльності музиканта, що орієнтована на певні ціннісні установки, конкретні художньо-естетичні позиції, націлена на визначений творчо-комунікативний результат та осягнення глибинної сутності музичних явищ, також їх творче переломлення у контексті особистісного виконавського та реципієнтного світосприйняття. Висновки. Усвідомлюючи вторинність суб’єктивного аспекту виконавської інтерпретації, дослідження кожного з рівнів стильового мислення варто розпочинати з аналізу проявів композиторського стилю у музичному творі, який є безпосереднім об’єктом виконавської інтерпретації та потребує спеціального поглибленого виконавського аналізу. Водночас – принципово важливим є твердження про те, що музичний зміст, так само як і музичне формотворення, не є лише результатом творчості певної історичної доби, в яку було складено музичний твір, та відображенням стилю композитора та напряму, до якого він належав. Виконавська інтерпретація здатна приводити до зміни образних конфігурацій музичного змісту, до створення власної «виконавської композиції», хоча й на засадах певного «заданого» музичного матеріалу. І такої художньої автономії виконавська концепція, процес виконавського музичного мовлення набувають у тому випадку, коли піаніст аналітично глибоко ставиться до виразових можливостей музики, а до музичного матеріалу підходить як до сукупності мовного інструментарію.