СТИЛЬОВА АНТИНОМІЯ АКТУАЛЬНОГО – НЕАКТУАЛЬНОГО У СУЧАСНІЙ КОМПОЗИТОРСЬКІЙ ПОЕТИЦІ

Анотація

Метою статті є обґрунтування стильової антиномії актуального – неактуального у творчості сучасних композиторів, пояснення цієї антиномії як відображення «темпорального світогляду» авторів музичних композицій. Наукова новизна статті полягає у запровадженні поняття неактуального стилю в його антиномічному протиставленні явищу актуального музичного стильового змісту; підкреслюється свобода від часової залежності (атемпоральність) неактуального напряму, отже його звільнення від підпорядкованості поточному моменту, миттєвим подіям, що породжує почуття приналежності до Часу без його поділу на минуле, сьогодення та майбутнє. Відсутність часової акцентуації передбачає й ослаблення (видозміну) контрастної форми, цілеспрямованої драматургії твору – його спрямованості до кінця: в актуалізованих драматичних концепціях час стрімко «летить», його лінійність, незворотність очевидні. Методологія роботи полягає у єдності історичного, естетичного та текстологічного підходів. Висновки. В цілому, семантика неактуального в музиці звернена не до того, що відбувається або може відбуватися насправді, а до прихованих процесів психологічного порядку, до невидимих сил свідомості, стаючи особливим психосемантичним феноменом. У ньому відображена символіка тиші, медитативних станів, ослаблення зовнішньої активності музичного впливу при поглибленні у новий, психологічно виправданий, асоціативний ряд. Сказане може бути адресовано і мінімалізму, оскільки повторність, малоконтрастність репетитивної композиції компенсуються інтенсивністю осмислення почутого: музична мова сама по собі стає макрознаком медитативного занурення. Загалом актуальна та неактуальна стильові тенденції перебувають у нерозривній взаємозалежності, у своєрідному діалозі одна з одною, що зумовлює унікальну природу художніх музичних хронотопів.