ІНТЕРПРЕТАТИВНА СВОЄРІДНІСТЬ ЯВИЩА «ОПЕРНОГО ЧАСУ»

Анотація

Мета статті – виявити темпоральні передумови та хронотопічні особливості оперної творчості, що сприяють виникненню особливого феномена «оперного часу» та впливають на способи вокальної інтерпретації оперних образів. Методологія статті визначається історичним та жанрово-естетичним підходами, також структурно-семантичним музикознавчим аналізом. Наукова новизна статті визначається вивченням оперного мистецтва як сукупності музичних мовних і композиційних форм, що транслюють провідні ідеї та смисли культури, втілюють образ людини як «героя свого часу», дозволяють визначати принципи художньо-естетичного та психологічного моделювання часу. Доводиться важливість оперних способів відображення культурного часу, що виникають у відповідності до історичних модифікацій оперного жанру, вказується на існування узагальненої темпоральної моделі жанру. Висновки. Протягом чотирьох століть опера постійно розвивалася і видозмінювалася у сенсі зміни художніх технік, стилів і форм, як це відбувається, в інших видах мистецтва з їх однорідним художнім матеріалом, але також і як цілісний складний об’єкт, з постійною питомою вагою його складових. Дана композиційна та іманентно-стильова сутність опери зумовлює важливість внутрішнього системного аналізу, що поєднує синхронний та діахронний текстологічні підходи. Системоутворюючою якістю оперного твору як синтетичного, є особлива хронотопічна цілісність – вона виділяє оперу серед інших, зовні подібних, жанрів та форм (наприклад, драматичної вистави з музикою, літературно-музичної композиції і т. д.), цементує її складну структуру, генерує її емерджентні властивості. В оперній художньо-естетичній часовій системі домінує музичний рівень, оскільки музичне звучання долає дискретність словесних побудов, також оформляє та емоційно насичує візуальні рішення, сценічні рухи, утворюючи з ними новий єдиний оперний текст.