ЖАНРОВІ ЧИННИКИ ФОРТЕПІАННОГО ІНТОНУВАННЯ: ТЕКСТОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД

Анотація

Мета статті – роз’яснити роль жанрового генезису музичного матеріалу у фортепіанно-виконавській інтерпретації, зокрема у галузі сюїтних композицій. Методологія дослідження заснована на єдності семіологічного, праксеологічного та аксіологічного підходів, орієнтованих на оновлення музикознавчої теорії жанру. Наукова новизна статті визначається тим, що виявляється важливість стилістичних репрезентантів жанрової семантики, які виникають у взаємодії жанрових та стильових чинників музичної композиції. Доводиться, що головні жанрові чинники фортепіанного інтонування формуються на рівні внутрішньо-композиційного змісту та відображують досить широкий досвід музичної творчості. Так виникає полістилістика, що, як композиційний результат поліжанровості музичного змісту, впливає на хронотопічні якості музичного звучання. Нова семантична єдність стилістичних структурних складових музичної форми не відміняє здатності кожного з компонентів виступати стійким носієм жанрового значення (також і естетико-стильового відношення) та в такій якості бути відтвореним та наголошеним, наново осмисленим. Висновки. Структура та стилістичний зміст клавірної сюїти відобразили різні жанрово-стильові тенденції барокового музичного мистецтва. При відносній свободі та рівноправності частин сюїти в її основі виникає жанрова форма, що володіє глибокою внутрішньою єдністю, водночас стилістичним різноманіттям. Сутність сюїтної драматургії – не виявлення причинного зв’язку явищ, як у сонатному циклі, а зведення різних феноменів руху до гармонічної рівноваги. Жанр сюїти виявився життєздатним та сприйнятливим по відношенню до нових стилів, творчих пошуків та експериментів XX століття, до нових стилістичних синтезів та полістилістичних прийомів. У цьому полягає головна причина різноманітного втілення сюїтного жанрово-стилістичного комплексу у фортепіанній музиці XX століття.